Нова книга Дереша. Про конспірологію, хардкор і буккаке в соцмережах
Любко ДерешУ романі Дереша спершу мова не про те, як колись жилося, а як живеться тепер столичному журналістові, якому нічого не бракує в цьому самому житті – ані слави, ні грошей, ні престижної роботи. Чи не вперше автор знакових для двотисячних років книжок "Культ", "Поклоніння ящірці", "Трохи пітьми", "Голова Якова" та інших створив урбаністичну містерію цілком європейського зразка…Тугу за радянською безбатьківщиною, коли була Родина-мати з безхмарним дитинством, от лишень не було справжньої родини, сьогодні можна зрозуміти. Поки не вивітриться ностальгія, майбутнє навряд чи запанує у нашій сторонці. Утім, вже зараз варто зважити на те, як окремі автори і, зокрема, Любко Дереш у своєму новому романі "Спустошення" прозирають це саме майбуття з точки зору сучасних технологій. Тобто пропонують самим маніпулювати – і собою, і минулим, і тим паче прийдешнім.
Отже, у романі Дереша спершу мова не про те, як колись жилося, а як живеться зараз – столичному журналістові, якому нічого не бракує в цьому самому житті – ані слави, ні грошей, ні престижної роботи. Чи не вперше автор знакових для двотисячних років книжок "Культ", "Поклоніння ящірці", "Трохи пітьми", "Голова Якова" та інших створив урбаністичну містерію цілком європейського зразка. Гірська містика, сільська метафізика, буколічна психоделія навпіл з демонізмом – усе це в Дереша позаду, і на вістрі часу та сюжету у нього модне слово "конспірологія". Причому в міських, нагадаємо, шатах, що виглядає справжньою одою столиці-грибниці нинішніх патріотично аналітичних сюжетів. "Ранкові корки на промисловій Лук’янівці, і сліпуче світло з неба, і липка тінь від дерев, і курява переходів, стихійні ринки і кабінки мобільних кав’ярень змішуються в мозаїку полисків, погляд мерехтить від цих контрастів, наче перед тобою зарябіли джунглі".
Так, це історія провінційної, пострадянської душі в споконвіку кам’яних джунглях. Утім, чи таки провінційної? Час прикарпатських "святих" у столичних хащах давно вже минув, і перед нами історія модного 35-річного журналіста Федора Могили, який переживає кризу середнього віку, дружить зі Сталкером із Зони і досліджує стани зміненої реальності. Інтрига серед місцевої публіки підігріта безліччю подібностей, спільних рис, публічних жестів, харизматичної вдачі. Невже прототип героя - Костя Дорошенко? А його зірки-опоненти "Петя чи Ваня" - Іван Дорн? Глибокі філософські думки контрастують із сучасними "молодіжними" моделями існування. Безліч афоризмів, сентенцій, просто мудрих думок. "Цей Всесвіт виник по приколу, і він так само по приколу може зникнути", - чим не гасло в дусі Жана Бодріяра, іронія постмодерну, рекламний слоган Ілона Маска. "Можливо, все справжнє якраз і має бути минущим і безповоротним", - хіба не Ісе Моногатарі?
Щодо сюжетної суті, як у Єгора Радова, то цього разу автор "Спустошення" пішов далі за своїх вчителів з "івано-франківського феномену", які свого часу так само описували парапсихологію в дії, і можна сказати, що Єшкілєвим чи Іздриком цей ґрунт був добряче удобрений. Натомість в Дереша коріння ідеї сягнули глибше, і його роман іноді нагадує справжній психологічний трилер чи детектив. "Моє раціо відмовлялося розуміти те, що діялося. Усі звичні граматики світу, які я знав, залишилися позаду. Тепер час для нових мов. - Мови? Психоінженерні мови? - Да. Совершенный язык. Совершенное понимание. Совершенное сознание. Я кивав головою, розуміючи, що не здужаю заперечити жодному його слову. Тепер я розумів, що мав відчувати Вінстон Сміт у "1984", коли наприкінці роману зумів побачити замість трьох пальців шість".
Решта у цьому "головатому", "головному" в сенсі і "головування", і "першості" романі так само нагадує вибухову суміш з Бегбедера і Пелєвіна. "Справжнє порно — це найновіші комп’ютерні ґаджети, це слогани косметичних компаній і ресторанів швидкого харчування, це дорогі автомобілі й реклама сигарет, скандали й плітки, гласні розслідування проти олігархів і гучні антикорупційні справи - ось справжній хард-кор, що увінчується колективним буккаке з лайків і коментів у соцмережах". І це лише верхній шар цього соціально-психологічного памфлету, обплетеного детективною інтригою аномальних зон і пригодами героя в альянсі з колишнім працівником радянських закритих лабораторій, професором Гуровим.Загалом раніше як було? Пікейні жилети, що наче вимандрували з роману Ільфа та Петрова, на всіх форумах-дискусіях обговорювали спроможність наших зірок – чи то вибороти Нобелівську премію, а чи вкотре відмовитися від Шевченківської. Мовляв, Андрухович – це голова! І Забужко – це теж голова! Навіть дві, якщо порахувати – а більше у нас, виявляється, й нема, крім решти миротворців. А тепер ось Дереш, який думає про інше, і вже цій триголовій гідрі пальця в рот не клади і в жилетку не плачся – трициліндровий двигун любові у нього витворився на реактивну машину часу, на якій нам пропонують гайнути в майбутнє. Можна в принципі спробувати, прочитавши для початку роман.
Любко Дереш. Спустошення. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017. – 448 с.
112 UA, Ігор Бондар-Терещенко, 30.10.2017
