ЗМІ

Любко Дереш. Там, де вітер. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2021

За сюжетом цього довгоочікуваного роману, колишній літературний вундеркінд самотньо мешкає у Києві на зйомній квартирі, перебивається перекладами і текстами для рекламних сайтів (“наприклад, усе про холодильники або все про покер”), щовечора намагається писати новий роман, а на ранок усе стирає, і якось одного разу вибирається на зустріч зі своєю фанаткою. Його остання книжка була розгромлена критиками, з літературного кумира він перетворився мало не на посміховисько, виринув скандал з його не дуже патріотичним ставленням до Майдану і війни на Сході, тож нині колишня надія української прози почувається вигнанцем з вищого світу інтерв’ю, презентацій, поїздок до Європи. Нікого не нагадує? Хай там як, але наш герой хапається за пропозицію фанатки на ім’я Аліса їхати з її панк-гуртом культурними центрами України включно з Маріуполем, описуючи увесь бедлам, який трапиться дорогою. Оскільки, як запевняють нас літературні боги, можливість творити в дорозі стає для цього самого Макса Тарнавського “єдиним способом зберегти і відродити власну особистість, вистояти у протистоянні з власними затаєними слабкостями, переосмислити свою роль у суспільстві, яке проходить через війну”. Та ще й надією на оновлення, якщо зважимо на поїздку Тарнавського з Алісою по завершенні туру до її бабусі, що проживає в селі на звільнених від окупації територіях. Чи здобуде у цій мандрівці Макс шанс на зцілення – про це згадані боги мовчать, сподіваючись, що ми таки дочитаємо роман до кінця, де він співпаде з тією пригодою на березі моря, яку герой-відлюдник описує у в романі “Там, де вітер”. Так-так, автобіографічному.

Еспресо, Ігор Бондар-Терещенко, 08.10.2021