У даному випадку Шкловський з його берлінським епістолярієм ні до чого. Українській культурі ніколи не бракувало любовних тем, натомість гуска-душа на пару з аграрним серцем великої держави у ній завжди мерзли. Тож у книжках цього огляду хитка споруда сучукрліту намагається зберегти і міцний дах народної традиції, і двері у постмодерну гру сьогодення.

Бернардо Ачаґа. Мемуари корови. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017

З виходом цієї книжки сучасний український переклад вкотре відсвяткував заслужену перемогу. Майже одночасно з нашим знайомством із творчістю одного з найвидатніших баскських письменників сучасності надійшла новина про присудження премії за переклад його "Мемуарів корови", здійснений Ярославом Губаревим. Головна ідея твору – так само переможна, чи пак гуманна теорія про те, що попри своєрідний "фашизм" збоку людини – царя природи і вінця творіння – інші земні істоти мають право власного голосу. Наразі ані скривджені мурахи, ані столітні секвої, так само позбавлені такого права, а звичайна корова розповідає нам історію своєї батьківщини. При цьому вона, на відміну від людини, не пишається тим, що вона – корова, будучи незадоволена своєю ідентичністю і воліючи народитися котом чи конем. Що ж до мемуарів, то це спогади нашої героїні післявоєнного періоду про життя корів. У них вона доводить усьому світові, що їхня порода – це не м’ясо-молочні машини, які здатні лише їсти та спати. Насправді світ корови, за словами "авторки", багатий і неповторний. У книжці ми занурюємось в його дивовижні перипетії, знайомимось з різними персонажами, поволі та несподівано дізнаючись про історію, культуру та природу Країни Басків.

Сегодня, Ігор Бондар-Терещенко, 09.10.2017