ЗМІ

«Моїй генерації, народженим у ХХІ столітті, ці тексти відгукуються, бо вітають талант і розмаїття, аналізують розвиток країни без упереджень та догм, окреслюють варіативні шляхи побудови більш людяного майбутнього, закликають до здорової комунікації, спонукають до щирості та сміливості у самоприйнятті». Поет Віталій Білозір про книгу публіциста та мистецького критика Костянтина Дорошенка «За київським часом». 

Костянтина Дорошенка знаю передусім як людину високої пишноти та вимогливості. Згодом — як автора, як мистецького критика, як куратора. Та й взагалі, яку іпостась із цікавості не обрав би Костя – кожна стильно пасуватиме, кожна доцільна та змістовна. За своєю природою він завжди в пошуку модерного і талановитого, передусім того, що може задивувати і втамувати його спраглість до мистецтва, як способу проблематизації й розвитку світу. І почасти це гоніння вбирає Дорошенка в обладунки першовідкривача справжнього та вишуканого.

В його книзі «За київським часом» поєднані публіцистичні статті, есеї, роздуми про становлення України після поновлення незалежності крізь призму культури та суспільних відносин. Як і автор переднього слова, ідеолог, громадський та культурний діяч Олесь Доній, я досить довго читав цю збірку, не міг відірватися, а ще більше хотів почати ділитися дарами із текстів із іншими. Як сукуб із середньовічних легенд, книга переслідувала мене в снах, не полишала в тролейбусах, на роботі. Я кілька тижнів носив її день у день у наплічнику, співіснував із нею, допоки, як буває із великим бажанням, не втрачаєш інтерес. Проте – книга закінчилася швидше.

Композиційно вона  складається із чотирьох частин, кожна має в заголовках за основу єдине – приналежність до землі та етносу. Це ніби культова система знаків, яка так чи інакше має засвідчити прихід месії, облагородити спасінням. Але спасіння відкривається в усвідомленні нами власної правдивої історії з усіма її протиріччями, тяглості та розвитку цінностей свободи, індивідуалізму, солідарності.  

Книга є переосмисленням доробку Дорошенка від 1995 року дотепер. Перебуваючи у вирі генези української культури та державності, маючи освіту історика, Костя дав собі право на власний аналіз та дослідження подій, персонажів, вчинків. Того, що так чи інакше вплинуло або ж впливає на формування стійкої платформи для відкритого руху еволюційних процесів в країні. Власне, і автор, як зауважує на обкладинці «За київським часом» головна редакторка онлайн-видання Севгіль Мусаєва, «сам по собі культурне явище».

Оптика Дорошенка сфокусована не лише на мистецьких процесах та виявах культури. Вони скоріше стають причиною розпочати провокативну дискусію із читачем про те чи інше. Ти ніколи не дізнаєшся, кудою покадрове пізнання думки автора поведе читача. «Квіти, розквітлі в час грому» – есей, котрий починається словами одного із провідних мусульманських інтелектуалів Європи Мустафи Церіча, який висловлює підтримку Україні в боротьбі проти російської агресії. Далі в тексті з’являються сади — символічні спутники українців в їхньому побутуванні будь-де, розмисли про мурали, Буковину, мінімалізм, ікону, фемінізм, Осипа Маковея, Марту Блум, а на закінчення – слова народної молитви боснійців в темний час Югославських воєн. Лише в одному випадково відкритому тексті ми пізнаємо сторіччя української історії в контексті світової.

Далебі, це ще одна особливість концентрації уваги Дорошенком на діалогічності української культури зі світом. Навіть в періоди бездержав’я, ізоляції, заборон мистецтво українців демонструвало, що знаходиться не на окрайцях цивілізації. Під владою інших держав, у розділенні, формується феномен української культури, який осмислює Дорошенко в розділі «Україна – це культура», осмислює по-своєму, розширюючи та доповнюючи, подекуди і вписуючи відомі, але несподівані імена в український контекст.

Нині ми маємо увагу до творчого продукту українців на міжнародних мистецьких платформах. Передусім, цікавість іноземного реципієнта викликана рішучістю та відважною відсіччю, яку український народ дав демонізованому світом агресору. Це додає переконливості жестам правди та справедливості у висвітленні реалій трагедії, до яких призвела російська навала. Про це йде мова у першому розділі «Українська Атлантида». Костя веде свій вдумливий репортаж про рівень та тон, емоції сприйняття та приклади якісної, швидкої роботи, які відкриваються цивілізованому світові від раніше незнаного явища — українського митця. «Митці є голосом суб’єктності України, їхні роботи – беззаперечним її доказом», – наголошує Ксенія Малих, мистецтвознавиця, керівниця Дослідницької платформи PinchukArtCentre та авторка післяслова до книги «За київським часом».

Особливою лінією книги є ставлення Дорошенка до кримських татар та представників інших етносів України. Він із любов’ю та повагою відстоює інтереси корінних народів і національних меншини, демонструючи можливі проєкції із відновлення, збереження та створення гідних умов для кожної складової української нації в есях «Крим – це Європа», «Євшан-зілля для українських медіа», «Бентега і надія», «Прикраса будь-якої країни», «Чи заговорила Україна правду про Бабин Яр» та інших.

«Ознакою цивілізованого суспільства сьогодні є розуміння цінності людини, кожної, окремої. Право на персональний ідентитет – складний, тендітний, мінливий – стає наріжним у розумінні прав людини ХХІ століття» – стверджує Дорошенко. Толерантність для нього є однією з підвалин розбудови перспективної та модерної України. Про це автор розмірковує в тексті «Чому веселка не вміщується в пащі ведмедя». В статті «Гучність протесту» розповідає про цензуру часів Януковича, знищення стінопису художника Володимира Кузнєцова. Дорошенко критикує можновладців усіх політичних конфігурацій, примітивність смаків українських очільників-скоробагатьків, їхній потяг до інструменталізації культурних інституцій.

Певно що мені, як поетові, хотілося б відзначити своєрідний, природний потік витонченої мови в текстах Костянтина. Коли читаєш про жахливі події або про значні та важливі успіхи, манера висловлювання автора здатна пригамувати можливу озлобу чи зайве піднесення. Аргументована впевненість інтонації Дорошенка, розбудована на гнучких опорах харизматичного слова, заохочує пізнавати яскравість життя, брати право бути в ньому собою.

Моїй генерації, народженим у ХХІ столітті, ці тексти відгукуються, бо вітають талант і розмаїття, аналізують розвиток країни без упереджень та догм, окреслюють варіативні шляхи побудови більш людяного майбутнього, закликають до здорової комунікації, спонукають до щирості та сміливості у самоприйнятті. 

Текст: Віталій Білозір

«Видавництво Анетти Антоненко» запрошує на презентацію книги в столичній книгарні Readeat (вул. Антоновича, 50) 20 грудня, о 19:00

Kyiv Dally, Віталій Білозір, 06.12.2023