ЗМІ

— У мене погана новина — загальнонаціональної книжкової сенсації не буде, — повідомляє літературна критикиня Тетяна Трофименко. — Бракує гучних подій у літературному житті. Книжки не обговорюють ні на телебаченні, ні на радіо, ні в соціальних мережах. Останній твір, що привернув увагу, «Доця» 2019-го про мисткиню, яка організовує підпільну групу спротиву під час окупації Донецька. Дебютний роман перекладачки й волонтерки Тамари Горіха Зерня справив вибуховий ефект одкровенням про російсько-українську війну і стрімко завоював перші позиції в сучасній українській літературі. Про книжку так багато говорили в професійному середовищі, що стала видимішою й серед широкої авдиторії. Це добре. Бо те, що не роблять політики, може вдатися письменникам.
— Який роман найбільше вразив вас 2021-го?
— «Там, де вітер» Любка Дереша. Головний герой — письменник Макс Тарнавський. Сидить в орендованій квартирі в нетрях Києва й не може написати нічого пристойного. Почувається викинутим із культурного середовища, бо не реагує на події. Не писав про Майдан, не пішов на фронт, не контактує з волонтерами. Ядро його читачів становила патріотична спільнота. Втративши авторитет, втрачає і письменницьку популярність, і себе як людину. Щоб віднайти натхнення, їде в турне провінційними містами зі студентським рок-гуртом «Придурки». Дереш озвучує серйозну проблему. Чи в умовах війни можна мовчки любити Україну, чи ситуація потребує публічного озвучення поглядів, а головне — дій. Ми звикли, що всі письменники виявляють свою патріотичну позицію. Проте Дереш показує аполітичного митця. Що той робитиме? Інтрига цікаво розв’язується у творі. Але може стати скандалом. Автору можуть закинути «ватництво». Сподобалася збірка новел Сергія Осоки «Три лини для Марії». Розповідає історії з дитинства в селі на Полтавщині у 1980-1990 рр. Постійно в цій темі вариться. Закидають одноманітність. Але на рівні стилю він найсильніший прозаїк серед двотисячників. Також варто відзначити двотомник «Крім Кобзаря», що містить 139 текстів українських авторів XIX ст. та 49 есеїв літературознавця Михайла Назаренка. Не відкидає Тараса Шевченка, а показує, кого ще маємо в тогочасному письменстві. З ерудицією та знанням контексту доби, водночас без ідеалізації письменників і з почуттям гумору. Так писати про нашу літературу ще нікому не вдавалося.
— Які головні явища в українській літературі маємо тепер?
— Потужно твориться проза фронтовиків. Деякі ветерани не хочуть вливатися в літературну тусовку. Як колишній десантник Валерій Маркус. Принципово випускає твори самвидавом. Розвивається феміністичний напрямок. Проблеми жінок у суспільстві гостро порушує роман Гаськи Шиян «За спиною». Про менеджерку, яка намагається змиритися з тим, що її хлопець пішов до війська. Вперше після «Польових досліджень з українського сексу» Оксани Забужко наша література заговорила голосом нормальної сучасної живої жінки. З’являються молоді цікаві автори. Невідомий Ілля Макаренко став фіналістом «Книги року Бі-бі-сі» з дебютним романом «Магнум» про донецького заробітчанина в португальському Лісабоні.
— Які прогнози маєте стосовно нового літературного року?
— На 2022-й страшно прогнозувати. Активно обговорюють підвищення цін на папір. Книжки дорожчатимуть. Оксана Забужко готує роман «Сміх Кассандри». Наскільки я знаю, це буде чергова родинна сага в історичних декораціях. Давно обіцяють новий роман Ліни Костенко. Якщо в один рік вийдуть новинки від Забужко та Костенко, то це буде битва титанів.
Розмовляв Ілля Прокопенко, «Газета по-українськи»

Meest online, 28.01.1962