ЗМІ

У книжках цього "весняного" огляду стається так, що любов – до батьківщини, історії, рідного міста – іноді "накладається" на кохання героїв. І хоч би які пригоди чекали попереду, воно переможе всі темні сили – чи то у середньовічній Англії, чи на київській Лук’янівці.

Євгенія Кононенко. Празька химера. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2019

У цій збірці нам розповідають історії психологічної химерної реальності, якої не існує, але навіть назви оповідань разюче різняться між собою – наче різні полюси нашого з вами буття.  "Зустріч у Сан-Франциско" і "Готелька на Борщагівці" "Арчибальд і Патриція" та "Чоловік і жінка на дні міста", "Лілова сукня" і "Гадючник". З іншого боку, авторка зауважує, що "три-Же цієї книги: ЖИТТЯ, ЖИТЛО, ЖІНКА. Життя не в широкому, філософському, метафізичному сенсі: я живу, я існую, я жива, я не мертва. А у вужчому: я живу в трикімнатній квартирі. Або живу у власному домі. У світі є безліч безхатченків, і вони також живуть". І так виходить, що у вічному пошуку дому знаходяться майже всі герої цієї незвичної збірки. Іноді шукають його навіть не для себе, для інших, які не менш важливі для такої "спорідненої" філософії. Наприклад у програмовій новелі назвою "Празька химера", де героїня англійською питається в місті Кафки про ту чи іншу вулицю або сквер, про які мова в довіднику, а їй всюди відповідають російською. "А чи є в цьому місті чехи?" — подумала Марічка, походивши по Празі кілька годин. Коли їх возили по місту в автобусі, це не так було відчутно, а тепер вона вже не могла зрозуміти: чи Прага чеське місто, чи російське?"

Еспресо, Ігор Бондар-Терещенко, 09.03.2019