ЗМІ

Джерело: Culturprostir

«Хто такий письменник у світі, де читачів стає дедалі менше? Володар дум? Той, хто має хист розважити співвітчизників, переповідаючи їм різні наративи? Чи жалюгідна особа, яка хоче накинути людству плоди своєї не завжди продуктивної самореалізації?» − з цих та низки інших питань починається збірка оповідань Євгенії Кононенко «Кат». Книга повністю присвячена тому, що мовою штампів зветься «творчою лабораторією». Кожне оповідання, 1983 чи 2014 року, наближає читача до автора, але лише на крок – химерний і сумнівний. Чому саме так? Бо неможливо тому, хто стоїть по інший бік книжки, повністю зрозуміти письменника. Мішель Фуко писав: «Автор – це певний осередок виражень, якій нарівно знаходить себе в різних, більш менш завершених формах: у творах, у чернетках, у листах, у фрагментах та ін.». Тому, щоб остаточно з’ясувати, чим є творчість − мукою, задоволенням, спокоєм, панікою, навичкою чи чимось неосяжним – треба самому сідати за чистий аркуш паперу.

Втім, залишимо Фуко з Бартом у спокої, адже теорія дуже рідко коли має якесь відношення до практики, зокрема читацької. Збірка оповідань Євгенії Кононенко – це своєрідний детектив інтелекту, який пропонує поміркувати над найбільшою загадкою творчості: «Писати чи не писати?» Гамлетівський масштаб, втім, такий само і суперечливий. Творчість у інтерпретаціях Євгенії Кононенко постає різнобічною. У оповіданні «Шевченківські заняття» − такою, що змушує бути іншим; у «Андрії Ярило» − спрямованою у майбутнє без втрат, із надбанням утаємниченості; у «Творчій кризі» − тією, що живе поруч наче тінь… Який варіант сподобається читачеві? Залежить від того, у якій площині він сприймає акт творчості.

Євгенія Кононенко, ніби граючись, подає нам приклади того, як література рятує, дає можливість самовизначитись, ідентифікувати власне Я поза родиною, суспільними нормами та усталеними традиціями. Що з усього цього є власним досвідом письменниці? Чи варто взагалі шукати автора у творах, які прагнуть не стільки відкрити завісу, скільки заплутати у надто явному? Тим цікавіше читати, тим цікавіше думати. А це означає, що теорії і практики літературознавців можуть почекати, адже будь-який внутрішній діалог інтелекту до переживань у наш час вартує більше праць і есеїв.

Цитати за виданням Євгенія Кононенко «Кат», «Видавництво Кальварія» - Львів, 2014

CULTProstir.UA, Анастасія Герасимова, 26.09.2014