Шерлок Холмс в Україні: 5 кращих детективів 2016 року
Деяким сучасним детективам, які нечасто з’являться на нашому книжковому ринку, можна закинути брак чистоти жанру. Тобто класична схема, за якою скоєний злочин має бути розслідуваний, іноді перебиває зовсім інша – злободенна і громадська – інтрига. У книжках цього огляду все відбувається навпаки – детективна складова у більшості з них не обтяжена зайвою риторикою, а кількість трупів, злочинців і слідчих різного рівню професійності перебуває в межах читацького задоволення від тексту.
ВСВІТІ, Ігор Бондар-Терещенко, 14.01.2017Олександр Михед. Астра. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2016
Цьому роману, звичайно, передує чудова жанрова ознака твору, але несподіване застереження тут-таки завертає назад всі передові думки, що з’явилися було при цьому. Так, психотрилер, це просто чудово. Утім, далі ще страшніше, бо задовго до суто детективних пригод головного героя усе воно відсилає до моторошної історії нашої літератури вкупі з мистецтвом. По-перше, історія про Віктора Варецького, якій присвячено цей роман, обов’язково нагадає сумлінному читачеві про трагедію Віктора Зарецького, чоловіка Алли Горської, красуні-художниці, якій вигадники з КГБ відрубали голову за любов до народної культури, а не до соціалістичного реалізму. По-друге, застереження на початку роману: «Я вбив їх усіх. Знищив святі мощі Великих мерців. Увігнав кілок у їхні розкладені, червиві серця. Так, я той скажений українець-маніяк, який те все накоїв». Хіба це не з класичного твору Леоніда Кононовича, батька українського бойовика? Якщо ні, то все одно процитуємо напам’ять: «Я, зомбі, прийшов на землю своєї батьківщини ґвалтувати юних комсомолочок з медовими посмішками, рвати язики партійним секретарям і рвати горлянки сексотам». По-третє, хоч це й приємно, але про історичну конспіралогію детективного кшталту після Володимира Єшкілєва у нас ніхто не писав. Хіба що Любко Дереш, але він вчасно схаменувся і повірив у мир у всьому вирі, а в Михеда все ще наживо, з інтересом, інтригою і психологічними асоціаціями, які дають фору всім тутешнім аналогіям. Тут і Великі мертві – Платон, Макіавеллі обов’язково Пилип Орлик – і таємнича організація, і не менш загадковий семінар у чорта на куличках, як у романі «Трохи пітьми» вищезгаданого миротворця.
