ЗМІ

Наступна книжка, а саме - "Понтиїзм" Олександра Михеда (Л.: Видавництво Анетти Антоненко) – це 25 сучасних оповідок, чи пак казок обов’язково про "кінець світу", зібраних, ясна річ, у недитячу "книгу". Традиція, тим не менш, мерехтить майже у кожній з них, хоча, слід визнати - так само з сучасної класики. "Асфальт" про "живу" дорогу, як у Еми Андієвської, "Картина", як у Гоголя всуміш з Уайльдом, "2037", як у згадуваного вже Тучкова і "Незалежні", як у Пелєвіна. Із суто «авторських» казок, чиї сюжети самотужки виловлені не з прочитаних книжок, які, можливо, ніхто й не читав, а з телевізійних новин, поїздок в метро і сумних гуртожитських буднів - "Відос", "Підземка", "Курва". Недаремно їх порівнюють із записами у Фейсбуці – яскравими, вигаданими, але цілком необов’язковими, але  справа не в цьому.

Просто з такого "безособового" краму складається сучасна мала проза, з-посеред авторів якої згадаємо і Павла Коробчука, і Андрія Любку, і тепер ось Олександра Михеда. Перемішай їх в одній збірці, і отримаєш ту саму "Велику книгу українських людців". Хіба ж це погано – стати гумусом, сірим тлом, індустріальним пейзажем і жанровими лаштунками доби? Де навіть романи складаються ось із такого "короткого" метру на зразок "Понтиїзму", в якому багато "їзму" щодо класики, але ще більше сучасних "понтів".

Еспресо TV, ІГОР БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО, 02.11.2015