ЗМІ

Беззаперечний факт: підбивати підсумки в сегменті художньої літератури куди складніше, ніж робити те саме з виданнями нон-фікшн. До того ж, присутня невідступна спокуса вибудовувати численні ієрархії: хто кращий, за кого кращий, чим кращий і чому? І це попри те, що літературна реальність уже віддавна противиться подібним спробам. Тому цього разу ми вирішили поглянути на рік, що минає, не з точки зору призових місць, а крізь призму системи номінацій – по-своєму дещо грайливих, але й таких, що здатні відобразити більш-менш реальну картину літературного 2016-го в Україні. Саме через це в окремих номінаціях йдеться одразу про два видання: головне тут – не визначити переможця, а вказати на помітні книжки. І зробити це ми знову вирішили силами нашого редактора розділу «Видане» Євгенія Стасіневича.

 

Важливий дебют

Не читати: для кого головним дебютом 2016 року стала «Баборня» Мирослава Лаюка 

Марися Нікітюк прийшла в літературу з кіно – і це помітно, хоча кінематографічність тут не стільки на рівні прийомів, скільки в площині вигадування історій. Ідилічне село і канібалізм, коханці-геї і андронний колайдер, пальці, з яких росте листя, і секс із власним батьком, дівчинка, до якої говорить плаття, і чоловік, що перетворився на бобра. 
Наші «класики» таким відверто гидують, а «трешовики» аж так трешово і не придумають. Але у Нікітюк не соціальна чорнуха чи «проза девіацій» (і вже точно не просто «магічний реалізм») – в авторки загострена метафоричність сприйняття і необмежена «правилами» художня фантазія. Що несподівано виводить її до чогось дуже реального, тобто реалістичного. Тому й виходить, що саме «Безодня» Нікітюк – про провалля людської природи, які можуть обертатися і моментами дивних злетів, – є чи не найважливішим цьогорічним дебютом.

 

Читомо, Євгеній Стасіневич, 28.12.2016