ЗМІ

 

2016-й для української художньої літератури пройшов виключно за рецептом класиків: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Перші півроку завзято навчалися чужому. Друге півріччя злегка перестрашені, либонь, стрімко набутою чужою мудрістю взялися активно не цуратися свого.

Навесні за результатами Книжкового Арсеналу сформулювали думку: сучасна українська проза цього року – це проза перекладна. Ажіотаж перекладів природно має призвести до оновлення прози оригінальної. Коротко: начитаються – навчаться нових фокусів; і автори, і споживачі. Супровідний настрій: на всіх язиках все благоденствує. Аж-от за результатами осіннього Форуму видавців довелося гіпотезу швидко корегувати. Сучасна українська проза – це таки моцний корпус, масив без яскраво визначених «зірок» і забитих «аутсайдерів», ґрунт в очікуванні пишних секвой. Поточний настрій: жодних очікувань – жодних розчарувань.

 

Фото: Сергей Нужненко

 

Драматургія, як і щороку, знову в окремому заліку. «Нові драматурги» тихо збираються, читають щось один одному – і «йти до друку» не поспішають. Видавці драматургічні тексти все ще обходять увагою. Пальців однієї руки вистачить, щоб порахувати такі видання; і на українську драму з них припаде добре як один палець. Навичка читання п’єси, здається, втрачена безповоротно. Але до нічого скарги на видавців. Коли ви востаннє були в театрі? А коли востаннє добровільно читали сучасну п’єсу?

Поезія стало тримає високі позиції. Уже котрий рік вона – найцікавіший сегмент нашої літератури. Тут відбуваються потужні пошуки, і є гідні результати. Тут формується свій канон. Питання «поезія-для-поезії» vs «поезія-для-життя» уже вирішили, либонь. Між тим, питання «поезія-для-народу» до вирішення не надається певно що. В цьому році відбулися дві оригінальні книжки і щонайменш дві перекладні (антології американської і австрійської сучасної поезії). Вони – запевняю – дадуть про себе знати найближчі кілька років.

Це якщо коротко. А далі – по пунктах і детальніше.

LB.ua підбиває підсумки літературного 2016 року.

...

Художня проза

Оновлення за рахунок суміжних родів мистецтв – тема актуальна і для новітньої прози. Але тут варто згадати: навіть розливаючись теренами іншого виду мистецтва, вихідна штука не втрачає своїх вроджених властивостей. Оновлення прози за рахунок поезії – воно стосуватиметься тільки поетичної мови. Оновлення художньої прози за рахунок документалістики/репортажистики – воно стосуватиметься тільки оповідних технік. Втім, найцікавіші прози цього року демонструють потенціал такої-от міжродової взаємодії.

Є візитери, чий прихід радує, і з драматургії/сценаристики – «Безодня» М. Нікітюк. Збірник оповідань з безумними переважно сюжетами і таким ж химерними героями. Дівчинка після насильницької смерті супроводжує души померлих до їхнього нового притулку. Кілька пар коханців чекають на кінець світу, котрий одна з них і спровокувала. Дівчинка розповідає як це, коли твій тато – зомбі. Самотня дитина спілкується з сукенкою із шафи; та їй відповідає, до речі. Все динамічно, глибоко і переконливо – хороші історії, добре розказані конкретною мовою. Згадався колишній дебют теж «кіношної» Цілик.

Лівий берег, Галина Улюра, 21.12.2016