8 книг про інакшість
У книжках часто зачаровуємося людьми, від котрих у реальному житті нас відокремлює ефемерна позначка «здоровий глузд». Вони — інакші, спокусливо чи тривожно. Диваки, оригінали, ексцентрики, чудили. Все просто: про них цікаво читати.
І ми читаємо про них. Бо все просто: потребуємо якихось інструкцій, як жити поруч з тими, хто не хоче бути «нами».
Два варіанти на вибір: «ми різні, але всі ми — люди» і «ми всі — люди, тому ми різні». підготував огляд книг про інакшість.
Марися Нікітюк — авторка «Безодні» (Л.: Вид-во Анетти Антоненко) — заселяє свій світ чудернацькими персонажами. Маша спілкується з рожевою сукенкою з шафи, та — як і годиться ліпшій подрузі — завжди поруч. Дівчина розвела антисанітарію: погризла собі нігті на руках аж по другу фалангу, тож довелося відрощувати замість пальців гілочки. Молода жінка прокидається поруч із незнайомцем — за кілька годин їй доведеться народити від Сутності; епіцентр нового Великого Вибуху розташовується на Позняках. Проза Нікітюк — не фантастична, хіба що саме химерна. І краще її читати буквально. Наскільки самотньою має бути дитина, щоб спілкуватися з одягом? Що зробили ті руки, які собі хочеться відтяти? Що сталося в ніч напередодні, якщо врятувати від спогадів про неї може тільки зародження всесвіту? І от прояснюється: родинне насилля, фізичне, сексуальне… А то хай вони залишаються просто милими диваками ці Марисині химерники.
А коли уже немає куди ховатися і чудне в світі Нікітюк стає не екстраординарним, а екстремальним… Двоє продажних ментів потрапляють до села, буцімто списаного з «Дітей кукурудзи». Екологічна катастрофа, дві общини — дорослі і діти, котрі слугують одна одній за ритуальний харч. І початок всього сягає «синдрому Врадіївки»… Тоді стає актуальним питанням, наскільки в інакшому світі Нікітюк можна відхилитися від норми, щоб залишитися людиною. І ще одне: як довго можна толерувати нетерпимість Іншого?
Друг читача, КУЧЕРЕНКО ДАР’Я, 04.06.2016
