ЗМІ

У столиці цього тижня вирував "Книжковий Арсенал", власне літературний форум, який презентував нові видання, цікавих авторів. Різні ЗМІ з цього приводу складають свої "хіт-паради найважливіших книжок" цьогорічного "Арсеналу". Нижче буде не рейтинг, а суто авторський погляд на видання, які, без перебільшення, варті уваги читачів. 
 

Нікітюк: Олюднений Ктулху

Марися Нікітюк, Безодня: Оповідання. — Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2016. — 280 с. 

Вони — пост-сучукрлітівські. Видавці продовжують "витягати" на світ Божий молодих авторів, які геть відрізняються від усього того, що було до них, але при цьому гуртуються (принаймні стилістично) у щось однорідне: Олексій Чупа, Олександр Михед, Маркіян Камиш — і ось тепер дебютна книжка Марисі Нікітюк, більше відомої у світі кіно й театру, ніж у літературі. Її п'єси мали успіх на театральних фестивалях, за її сценаріями знято кілька стрічок. Тож не дивно, що її новели дуже скидаються на драматургічне і сценарне письмо. Часом М. Нікітюк пише як Іздрик — ривками, сплесками, стрибками, а іноді — будуючи хистку конструкцію з реплік та голосів.  Є підозра, що Марися Нікітюк дуже хоче потрапити до Голлівуду: її оповідки є міні-фільмами-катастрофами, де майстерно поєднуються любов і жорстокість. Дівчинка, яка товаришує з шафою й одягом, що її населяє, — і не вміє пристосуватися до нормального життя ("Маша й шафа"; до речі, це оповідання дуже подібне до творів талановитої молодої пітерської авторки Ульї Нової); песик, чий хазяїн перебрав з оковитою і замість риболовлі втопився у ставку ("Нічний рибалка"; стиль віддає Артуром Конан-Дойлем); карколомний "Сад на крові", повністю писаний у дусі Жана Жене, Ерве Ґібера й Бориса Віана і т. ін..  Чимось подібним — збіркою "Звірослов" — у 2009 р. потішила Таня Малярчук. Захопливими текстами, які мають мінімум сюжету й максимум трешу і саспенсу. Люди — творіння вельми суперечливі, ніколи не знаєш, чого від них чекати. Тому проза Нікітюк — людська, непередбачувана.  Люди скочуються в безодню, де на них чекають страхіття — темні, безформні Ктулху. Художникові Віті Кравцю, безперечно, вдалося відтворити дух Марисиної прози та приховану потворність людської природи: скручені оголені натури, потвори, чорти на малюнках, що ілюструють книжку, ніби виходять із найглибших і найтемніших западин підсвідомого, з моторошних ярів-чагарів нашої тямки. Такі собі зомбі а-ля Ґолдінґ: виповзають нізвідки й жеруть усіх, хто трапиться їм на шляху (повість "Безодня"). 
 

Дзеркало тижня, Іван Рябчій, 22.04.2016