"Безодня" Марисі Нікітюк на Громадському радіо
Сьогодні ви маєте приємну нагоду почуту, зрозуміти, розпитати Marysia Nikitiuk про що її першу прозову книжку "Безодня" в програмі
Громадське радіо, програма Громадська хвиля,
слухати онлайн і на низці частот: http://hromadskeradio.org/listen
Програма починається о 21.05,
о 22.05 стартує друга година - і сьогодні - ВСЕ про нові книжки.
Марися Нікітюк з 22.40. Розмовляти з нею буде Ірина Славінська та Larysa Denysenko.Громадське радіо, програма Громадська хвиля, 15.04.2016Якщо вам сподобається книжка, то купити ви її можете https://anetta-publishers.com/books/37 (цілодобово)
З авторкою та режисером Марисею Нікітюк спілкуємося про її збірку оповідань «Безодня», а також про співвідношення між сценарним і художнім письмом
Ірина Славінська: Розкажіть про вашу збірку «Безодня» та про художній світ цих оповідань.
Марися Нікітюк: Я дуже давно хотіла написати книгу прози. І нарешті я змогла виговоритися, адже це два різні світи: сценарний, де є метафори дії, та літературний. Спочатку я це не дуже розуміла, і в моїх перших сценаріях було багато незрозумілої для постановників літератури.
В «Безодні» втілилося все, що в мені грузло, все, що я аналізую, коли дивлюся на світ. Адже йде такий собі підсвідомий художній моніторинг реальності, це накопичився в таку збірку.
Ірина Славінська: Збірка відкривається оповіданням «Маша і шафа». Чи ви схожі на цю Машу?
Марися Нікітюк: Спочатку це оповідання називалося «Марися і шафа», але потім я вирішила не наголошувати на собі. Звісно це не я, бо я давно абстрагована від власної особистості. Але всі пережиті історії, мої, моїх друзів, побачені, почуті, все це збирається і потім розкладається на таких персонажів.
В цьому плані для мене є показним роман Достоєвського «Брати Карамазови», де є той, ким хотів бути Достоєвський, ким був Достоєвський, і що думав Достоєвський. Такі собі три брати.
Аналізувати, сприймати — це моя робота. Але все одно я трансформую світ через себе, тому зрозуміло, що він матиме якісь мої відтінки, характери, безумність, вседозволеність, бо я вірю, що немає неможливого. І від роботи ми отримуємо ті ендорфіни, опіати, все це у нас в голові.
Лариса Денисенко: Який в тебе є «опіат» з цієї збірки?
Марися Нікітюк: Це сама «Безодня».
Ірина Славінська: Що там відбувається? Хто в ній перед нами постає?
Марися Нікітюк: Для мене це ментівська антиутопія з сюрреалізмом, метафорами, які досить прозорі й легко зчитуються. Це розповідь про наше життя, про наших людей, але трошки це й не наш світ.
У «Безодні» є така собі ментівська держава зі своїми олігархами. І є два менти: бравий рекрут і мажор, якого понизили за щось батьки. Вони відправляються на периферію за новими рекрутами. Але за містом дорогу їм перебігають вовчата, автобус перевертається в полі, і вони потрапляють в село Безодня, де наче немає людей, але все стоїть. Потім люди починають вилазити, наче зомбі. Менти бачать, що там панує безвладдя, й вирішують взяти владу в свої руки, встановлюють суворі порядки, проте людям наче й подобається такий уклад, наче вони чекали цього кнута, покарання, жорстокості.
Менти беруть місто під свій контроль, але все закінчується тим, що їх з’їдають жителі. Це я до того, що нам теж пора когось з’їсти. Соціум хоче, щоб над ним була влада, яка його б ґвалтувала. Люди в тому селі абсолютно віктимні по відношенню до влади, але вони нею й харчуються. Як Бога знайшли, Бога з’їли.
Лариса Денисенко: Чи тексти вашої збірки кінематографічні, адже образи дуже яскраво постають перед очима?
Марися Нікітюк: Вони всі кінематографічні, я дійсно хочу зробити з цього кіно. Але перевага в написанні прози полягає в тому, що я тут можу вільно використовувати ті метафори, які в кіно треба описувати дією. В літературі я можу вільно розганятися, міксувати і радіти цьому божевіллю, що сходить на мене, коли пишу.
Ірина Славінська:
Перформанс-презентація книжки «Безодня» Марисі Нікітюк відбудеться в п’ятницю о 21:30 на Книжковому арсеналі.
