«Безодня» Марисі Нікітюк

Побачила світ прозова книжка учасниці Сценарної Майстерні Марисі Нікітюк«Безодня» (Видавництво Анетти Антоненко; художник - Вітя Кравець) – десяь текстів, серед яких сценарій фільму «Свині», що нині екранізується.

«Безодня» Марисі Нікітюк генерує в собі десять оповідок-катастроф, пронизаних відчаєм людського існування й пошуком «елементарної любові» в передчутті неминучого кінця світу, прийдешність якого повсякчас переслідує людину. Прикметно, що, водночас і воднораз, цю прозу не назвеш антропоцентричною. Та вона послідовно просякнута брутальною ніжністю до «загнаного звіра», яким постає людина поряд з іншими істотами створеного (чи видивленого) авторкою Всесвіту.

Ці оповідки сприймаються, ніби історії з майбутнього, що воно нам гарно знайоме, бо марить сьогоднішнім, тим часом як сьогоднішнє – минулим. Вони кидають своїх героїв, та й передбачено – здатні кинути читачів, у розпач і, водночас, привертають, приголублюють дивовижною інтонацією тотально розлитої ніжності. І все це жевріє ніби навік утраченим відчуттям єдності й тривкості не просто розірваного, а порваного на шматки Світу.

Рядками цих намарених та виписаних історій гуляє нестерпно кривава жорстокість, як і нестерпна, без жодних умовностей, любов. Бо це любов до всього сущого.

І чи не найважливіше, як для почування сучасної української літератури, Марися Нікітюк своєю прозою стоїть на шляху реабілітації літератури як такої. Ця проза, за всієї своєї програмової ліричності й поетичності, є питомо діалогічною, навіть полілогічною. Вона рухається не примарною дією (сюжетом і героями), а внутрішньою вибуховою енергією слова, котра здатна як рознести світ на друзки, так і знову з’єднати, створити його з ніби непоєднуваних частин.

У «Безодні» прозирає чи не більшість провідних естетичних мотивів модерної прози ХХ століття. Та особливо відчувається гаряче дихання віднайденого «магічного неореалізму», що той правдиво проростає з нашого культурного ґрунту, піднімаючи в цих текстах залишки людського з українського соціального дна й сягаючи орбіт «космічного сміття», що ним на всіх широтах заповнені – мертві, живі й ненароджені – заблудлі душі.

Марися Нікітюк працювала як журналіст, публіцист, театральний критик. Є автором серії новел, які виходили в літературному альманасі «Святий Володимир». Також написала п’єси «Дачі», «Ведмеді для Маші» й «Дівчачі радості», що були представлені в рамках драматургічних проектів Лабораторії Сучасної Драми (ЛСД) при ГогольФесті та на Київському драматургічному фестивалі «Тиждень актуальної пєси». 2015 року вийшла її книжка для дітей «Книга баванок або Історії чарівного Тойто».

Від 2013 року практикує винятково в кіноцарині. Є автором сценаріїв до низки ігрових короткометражних фільмів, що стали лавреатами престижних міжнародних кінофестивалів у Швейцарії, Франції, Індії, Україні; зокрема, це «Янгол смерті», «Листопад», «Алкоголічка». Зафільмувала як режисер дві короткометражні стрічки – «В деревах» та «Мандрагора». Розпочала  роботу в тій самій якості над повнометражним фільмом «Коли падають дерева».

Сценарна майстерня, Володимир Войтенко, 15.04.2016