Любов – це, мабуть, найбанальніша тема в літературі, – скажуть скептики й матимуть рацію. Та навіть вони усвідомлюють, що написати добру книжку без любові – неможливо. Й що більш незвичні й заборонені почуття притаманні героям, то краще. Адже такою є людська природа – цінувати те, що дається з боєм і нехтувати легкодоступним.
У «Письменницькому щоденнику», вміщеному наприкінці нової збірки новел сучасного французького прозаїка, драматурга і філософа Еріка-Еммануеля Шмітта «Двоє добродіїв із Брюсселя» автор розповідає справжню історію, що слугує прикладом сказаних вище слів. Випадок трапився із приятелем письменника та його партнером-психіатром. Двоє чоловіків узяли шлюб, заховавшись за колонами в глибині церкви, поки перед вівтарем тривало вінчання гетеросексуальної пари. Цей інцидент настільки вразив автора, що, їдучи потягом з Парижа до Брюсселя, він накидав у нотатнику ідеї для однойменного твору. Так і з’явилися «Двоє добродіїв із Брюсселя» – новела, що дала назву збірці з п’яти текстів Еріка-Еммануеля Шмітта, які побачили світ українською у львівському «Видавництві Анетти Антоненко».
У згаданому творі йдеться про контраст почуттів, властивих героям обох новостворених сімей. На противагу забороненому, але доволі щасливому союзу Жана й Лорана, Ерік-Еммануель Шмітт показує життя їхнього «подружжя-двійника» Женев’єви та Едді. «Лише випадок поєднав вінчання двох пар», – зазначає письменник. І саме з цього моменту він неухильно стежить за тим, як розвиваються стосунки в обох випадках та до яких наслідків приводить героїв їхнє кохання. «Під час написання цієї книжки, – говорить автор, – я зацікавився таємними почуттями, в яких не зізнаються ні собі, ні близьким, почуттями, які – цілком реальні, вельми активні й стимулюючі – зостаються, тим не менше, десь на далекому краю свідомості». Що ж трапиться тоді, коли вони стануть реальними?
Відповідь на це питання криється в людині та її природному страху залишитися самотньою або настільки полюбити іншу живу істоту, що просто перестати відмежовувати її від своєї родини. Як, наприклад, сталося в сім’ї лікаря Самюеля Гейманна з новели «Босерон». Чоловіка постійно супроводжував собака цієї породи, кожного разу новий, але завжди на ім’я Аргос. Як зізнається дочка Самуеля Міранда: «Спочатку це були просто милі песики, веселі віддані баламути. А згодом перетворилися на братів і сестер… І на матір також… і трохи на батька». Розум і благородність цієї породи вівчарки, її віддане ставлення і своя, собача, любов до сім’ї, й призводять до того, що босерони стають її рівноправною частиною. «Якщо люди наївно вірять у Бога, то собаки наївно вірять в людей», – міркує герой.
Проте Ерік-Еммануель Шмітт не просто зображає історію любові собаки та людини, тут є значно глибший підтекст. Про це читач довідується з листа Самуеля, який той після раптової смерті надсилає автору. І так, сторінка за сторінкою, лікар розповідає про своє минуле – трагедію родини, перебування в концтаборі, втрату близьких, приниження гідності й… собаку, що врятувала його від духовної смерті. «Пси не бувають расистами. І ніколи не замислюються над ідеологіями, – вважає письменник. – Для собаки я був такою ж людиною, як і ті німці». І саме ця думка є ключовою у розумінні фінального вчинку Самюеля Гейманна, що став несподіванкою для всіх довкола.
Із іншим виявом прихильності зустрічаємося у новелі «Любовний трикутник», де знову ж Ерік-Еммануель Шмітт до кінця твору не розкриває інтриги. Після невдалого шлюбу, вдова знайомиться з багатим бароном, у якому її все влаштовує, окрім… незрозумілої любові до її колишнього чоловіка. Протягом довгих років спільного життя другий складає й упорядковує біографію першого, вважаючи його геніальним композитором. Спершу жінка ставиться до цього як до певного дивацтва, а згодом розуміє всю серйозність ситуації. Проте вона особливо не протестує, коли барону вдається продати кілька напрацювань свого попередника й навіть щось на цьому заробити. Всю штучність ситуації жінка усвідомлює тоді, коли читає біографію свого колишнього, в якій дружина виступає його музою та надійною опорою. «Упродовж років вона подавала свої стосунки з покійним чоловіком такими, якими їх хотів би бачити чоловік теперішній». Хоча насправді перший шлюб героїні був щасливий хіба що в сексуальному плані. Хто ж ховається під масками геніального композитора та барона? Цілком реальні люди, яких читач впізнає наприкінці «Любовного трикутника».
Як і в своїх попередніх книжках, «Оскар і рожева пані», «Дитя Ноя» і «Пан Ібрагім та квіти Корану», що також перекладені українською, Ерік-Еммануель Шмітт звертається до дитячої тематики. Новела «Серце, присипане попелом» розповідає про 15-річного Йонаса, який має серйозну ваду серця й потребує його пересадки. Історія розгортається довкола двох мам хлопця – рідної Катаріни та її сестри Альби, що однаково сильно люблять і піклуються про юнака. Після раптової втрати свого власного сина, Тора, Альба страждає від незрозумілих почуттів до Йонаса, який, на її думку, мав би загинути натомість. Читач спостерігає за змінами у ставленні героїні: спершу вона хоче вбити небожа, а згодом – рятує його від божевільної Вільми, яка також втратила дитину. У цьому тексті – вся палітра материнської любові, що надихає, додає сил і, незважаючи на жодні обставини, дозволяє Альбі бути щасливою.
Втім, схожих почуттів ніколи не зазнати сім’ям, що свідомо відмовляються від батьківства, як сталося в останньому оповіданні збірки під назвою «Примарне дитя». У сучасному суспільстві з розвиненою медициною жінка може задовго до народження дитини знати її стать, стан здоров’я і т.п. Що ж робити, коли у вашого майбутнього чада виявляють хворобу? Позбутися дитини чи дати їй можливість боротися і навіть народити власне потомство? Такі питання ставить автор перед заможним подружжям Трузак, які вирішують його у найлегший спосіб, щоб потім, по стількох роках, переконатися у хибності своїх дій. Той вчинок, що здавався правильним раніше, у певний момент призводить до руйнування сім’ї та втрати поваги один до одного. Їхня любов не пережила вбивства, особливо на тлі образу щасливої Мелісси, батьки якої дали дівчині шанс.
П’ять новел французького письменника, що побачили світ у збірці «Двоє добродіїв із Брюсселя», об’єднані однією темою – «невидимим, непомітним коханням». У кожній з них воно отримує свою форму – любов двох чоловіків один до одного, прихильність людини і собаки, кохання і музика, материнська любов та свідома відмова від неї. А ще тут завжди є добро, що здатне подолати хворобу й навіть смерть. Хотілося б, аби так воно було й у житті.