ЗМІ

 

13 квітня пішов з життя видатний перуанський письменник Маріо Варґас Льйоса. Прозаїк, драматург, публіцист, лавреат Нобелівської премії з літератури – він був з того покоління авторів, які бунтували проти тиранії в будь-яких її проявах, залишаючись вірними літературі як справжньому мистецтву. Памʼяті Маріо Варґаса Льйоси – присвячуємо. 

«У п’ять років я навчився читати, і це найважливіше, що сталося зі мною в житті», – зізнався в  одному інтерв’ю Маріо Варґас Льйоса. В іншому, відповідаючи на запитання, яке його улюблене іспанське слово, він відповів: Libertad. Письменник вважав його дуже позитивним, хоча й заїждженим. Це слово – свобода – дуже відповідає його літературі. І життєвому шляху Маріо Варґаса Льйоси.

Народився майбутній письменник в Перу в 1936 році. Його батько був дипломатом, мати – родичкою президента Бустаманте-і-Ріверо, якого в 1948 році було скинуто внаслідок військового перевороту. Здавалося, такому юнакові пряма дорога в Католицький університет, де тоді вчилися всі хлопці з порядних перуанських родин. Але у випускному класі школи він прочитав книжку “Out of the Night” Яна Валтіна і збунтувався: у 1953 році вступив до державного Університету Сан-Маркос, нескореного військовій диктатурі, маючи на меті вивчати гуманітарні науки й право, а ще – стати членом комуністичної партії. Він таки став комуністом, за його власним визнанням – дуже фанатичним, але був ним недовго, один рік: побожне захоплення Жаном-Полем Сартром оберегло його від догматизму. 

 

Згодом, наприкінці 1960-х (письменник на той час вже кілька років жив у Парижі, де працював журналістом Французької телерадіокомпанії) він розчарується не лише в марксизмі, але й у Сартрі, який заявить, що  література є розкішшю, яку можуть дозволити собі лише країни, що вже досягли соціалізму. Варґас Льйоса сприйме це як удар ножем у спину з боку того, хто змусив його повірити, що слова – це вчинки; що, пишучи, можна випливати на історію. Він визнає, що в знаменитій полеміці Жана-Поля Сартра і Альбера Камю щодо концентраційних таборів в СРСР, рацію мав останній.

«Коли мораль розходиться з політикою, починаються вбивства і терор», – напише він у збірці есеїв «Поміж Сартром і Камю» (1981).

Для Маріо Варґаса Льйоси, на відміну від багатьох західних інтелектуалів, ліва ідея не стала релігією: перемогло критичне мислення і здоровий глузд. Остаточно від марксизму його відвернула справа кубинського поета Еберто Падільї, якого режим Фіделя Кастро в 1970 році запроторив до в’язниці, висунувши абсурдне звинувачення в співпраці з ЦРУ. На лист протесту проти такого свавілля, одним з ініціаторів якого був Варґас Льйоса, кубинський диктатор відповів особисто: заборонив письменнику приїздити на «острів свободи». 

Маріо Варґас Льйоса. Поклик племені. – Видавництво Анетти Антоненко, 2023. – 272 с.

 

Від поїздки в СРСР у 1968 році у Варґаса Льйоси також залишився поганий присмак: він побачив бідність, загальну апатію і колективну клаустрофобію, величезну нерівність, яка існувала як функція не грошей, а влади.

«Я побачив, що якби був росіянином, то став би в цій країні дисидентом (тобто парією) або гнив би в ГУЛАГу». Він чесно запитав себе: «Чи міг я обстоювати цю суспільну модель, як робив це досі, знаючи, що не міг би в ній жити?»

Під час тієї поїздки до Москви з письменником стався ще один курйозний випадок: коли він запитав головну редакторку видавництва «Молодая гвардия», чому російський переклад його роману «Місто і пси» вийшов з купюрами, та відповіла: «Прочитавши ті сцени (сексуальні – прим. авт.), молоді радянські подружжя не могли б дивитися одне одному в очі».

 

Після Франції Варґас Льйоса тривалий час жив у Великій Британії, де викладав в університеті, а потім в Іспанії, де повністю присвятив себе писанню книжок.

 

Попри активну політичну діяльність (у 1990 році він балотувався на посаду президента Перу від партії «Демократичний фронт»), головним у житті Маріо Варґаса Льйоси була література. За його власним визнанням, еталоном письма для нього став роман Гюстава Флобера «Мадам Боварі», він вважав, що у світовій літературі немає довершенішої сцени, ніж та, в якій описано самогубство головної героїні.

 

Уже згадуваний роман «Місто і пси» (1963), перший у бібліографії письменника, який приніс автору світову славу, на його батьківщині було заборонено – у книжці викривалися корупція та дідівщина в перуанському військовому училищі (був у біографії письменника і такий епізод).

Маріо Варґас Льйоса. Свято цапа. – Фабула, 2024. – 464 с.

 

Потім були романи «Розмова в соборі», «Зелений дім», «Панталеон і відвідувачки», «Свято цапа», «Хто вбив Паломіно Молеро?», «Сон кельта», «Скромний герой», «Витівки кепського дівчиська», «Тітонька Хулія і писака»…  Варґас Льйоса творив у різних жанрах: історичного роману, політичного трилера, детективу, комедії. Змінювався також стиль письменника: від модернізму до грайливого постмодернізму. Константою залишалось одне: його ненависть до диктаторів будь-якого штибу. 

Маріо Варґас Льйоса писав не лише художню прозу – такі його збірки есеїв на суспільно-політичні теми як «Шоу-цивілізація», «Поклик племені» є взірцями його прозорливості як блискучого політичного мислителя.

Хоча Маріо Варґас Льйоса до кінця життя залишався невиправним оптимістом, в одному з останніх інтерв’ю він сказав, що «література, хоча й не зникне, ставатиме щораз маргінальнішою, це буде дуже широкий маргінес, однак він вже не буде мейнстримом культури, творчого життя, ми є останніми пістолеро».

Читомо, Галина Грабовська, 15.04.2025