Герої Мартіна МакДона про те, чому в Ірландії треба розмовляти ірландською

Мартін МакДона — сучасний ірландський драматург і кінорежисер, п’єси якого ставлять провідні театри світу. Його постановки неодноразово організовували й в Україні. У книжку його перекладів, які виконав Олекса Негребецький, увійшли відразу три твори.

Цього разу ми читаємо уривок з п’єси «Королева краси з Лінана», яка зачіпає проблеми нерозуміння й непорозуміння між поколіннями батьків і дітей. За її сюжетом, стара егоїстична матір все життя тримає при собі свою доньку, тим самим занапастивши її особисте щастя, що зрештою скалічує долі усім.

 

Вітальня/кухня в сільській хаті на заході Ірландії. Вхідні двері — з лівого боку сцени, під задньою стіною — чорна старовинна кухонна плита з ящиком торфу біля неї та кріслом-гойдалкою праворуч. На кухонній частині сцени є двері в задній стіні, які ведуть у невидимий нам коридор, а також новіша газова плита, раковина й кілька кухонних шаф, які огинають праву стіну. Над раковиною в правій стіні — вікно з широким підвіконням, яке виходить у поля, прямо посередині — обідній стіл з двома стільцями, ліворуч на підлозі — маленький телевізор. Є ще електричний чайник і радіоприймач на одній кухонній шафі, розп’яття і фотознімок братів Кеннеді, Джона та Роберта, в рамці на стіні над чорною плитою; важка чорна кочерга біля плити, та дешевого сувенірного вигляду вишиваний кухонний рушник, почеплений трохи далі вздовж задньої стіни, з написом «Устигни в рай на півгодини раніше, ніж диявол збагне, що ти вмер». Коли вистава починається, надворі йде сильний дощ. Меґ Фолан, огрядна жінка трохи за сімдесят, з короткою хімічною завивкою, злегка позіхаючи, сидить у кріслі-гойдалці й дивиться в порожнечу. Ліва рука в неї поморщена й дещо червоніша за праву. Вхідні двері відчиняються і її дочка Морін, звичайна, худа жінка років сорока, заходить з торбами покупок і заносить їх на кухню.

 

На сцені стоїть саме плита, а не камін. Чорна стара плита, і друга плита — газова. Очевидно, драматург хотів цим щось сказати.

 

МЕҐ: Мокро, Морін? 

 

МОРІН: Авжеж мокро. 

 

МЕҐ: Ох-ох.

 

Морін знімає плаща, зітхає і починає розкладати куплене.

 

МЕҐ: Я собі зробила «Комплен»

 

«Комплен» (Complan) — британський молочний напій у порошку, на ринку позиціонується, як харчова добавка для здоров’я. У Вікіпедії «Комплен» пов’язують із цією п’єсою.

 

МОРІН: Бачиш, ти й сама можеш.

 

МЕҐ: Можу. (Пауза.) Але він вийшов з грудками, Морін. 

 

МОРІН: Хіба я винна, що з грудками?

 

МЕҐ: Ні. 

 

МОРІН: Напиши виробникові, що «Комплен» з грудками. 

 

Пауза.

 

МЕҐ: Ти мені робиш «Комплен» гарний, однорідний. (Пауза.) Нема ні грудочки. Ані натяку на грудочку. 

 

МОРІН: Ти погано перемішуєш, коли робиш. 

 

МЕҐ: Я добре перемішала і все одно були грудки. 

 

МОРІН: Може, воду дуже швидко вливаєш. На коробці написано, що треба лити потрошку. 

 

МЕҐ: Мм. 

 

МОРІН: От у чому твоя помилка. Увечері зроби сама ще раз і побачиш. 

 

МЕҐ: Мм. (Пауза.) Я боюся окропу. Боюся, що ошпарюся. 

 

Морін кидає на неї швидкий погляд.

 

МЕҐ: Я чесно боюся, Морін. Боюся, що рука затрясеться і я обіллюсь. А тебе вдома немає — і що мені тоді робити? 

 

МОРІН: Це в тебе просто іпохондрія. 

 

МЕҐ: Я, ошпарена, вже валялася на підлозі — і ніяка це не іпохондрія. 

 

МОРІН: Іпохондрія, всі це знають. Ти цілком здорова.

 

МЕҐ: Тобто в мене нема інфекції сечового міхура, а є тільки іпохондрія?

 

МОРІН: Не розумію, як інфекція сечового міхура заважає тобі розколотити «Комплен», чи хоч трошки прибрати в домі, коли мене немає. Ти від цього не вмреш.

 

Пауза.

 

МЕҐ: У мене спина болить. 

 

МОРІН: Спина в тебе болить. 

 

МЕҐ: І рука болить. (Меґ на секунду піднімає поморщену руку.

 

МОРІН (тихо): Гадство… (Роздратовано.) Я зроблю тобі «Комплен», якщо тобі самій це так важко! Робитиму хоч до другого пришестя! Тільки одне тебе спитаю. Чи Аннет або Марґо приходять робити тобі «Комплен», чи купують вони тобі твою улюблену тріску в голландському соусі хоч би раз на тиждень? 

 

МЕҐ: Ні. 

 

МОРІН: Отож бо й воно, що ні. І не тягнуть торби з продуктами на нашу гору. А ти цього не цінуєш.

МЕҐ: Морін, я ціную. 

 

МОРІН: Не цінуєш.

 

МЕҐ: Я сама розколочу собі ще один «Комплен», тільки тепер добре розмішаю. 

 

МОРІН: Ой, яке там «сама», забудь. Це ж я тут повинна все робити, один «Комплен» на додачу нічого не змінить. Я ж тут… я тут задрипана служниця та й більше ніхто! 

 

МЕҐ: Морін, ти не служниця. 

 

Морін грюкає дверцятами шафочок, закінчивши розкладання покупок, з гуркотом відсовує стільця й сідає за стіл. Пауза. 

 

МЕҐ: Морін, вівсяночки… Я ще не їла. Приготуєш? Ні, не зараз, Морін, відпочинь.

 

Морін, однак, уже схопилася, сердито потупала на кухню й з усім можливим шумом почала варити вівсянку. Пауза.

 

МЕҐ: Може, послухаємо радіо?

 

Морін люто стукає пальцем по кнопці радіо. Воно раз-двічі хрипить, потім крізь статичні завади голосно лине гугнявий чоловічий спів ґельською мовою. Пауза.

 

МЕҐ: Аннет і Марґо замовили для нас пісню, а ми її й досі не чули. Цікаво, чого така затримка?

 

МОРІН: Якщо вони її взагалі замовляли. То вони тільки сказали, що замовили. (Морін принюхується над раковиною, потім обертається до Меґ.) Здається мені, що з раковини знову смердить.

 

МЕҐ (виправдовуючись): Ні. 

 

МОРІН: Сподіваюся, що таки ні. 

 

МЕҐ: Морін, не смердить. Клянуся. 

 

Морін повертається до каші. Пауза.

 

МЕҐ: Морін, радіо не дуже голосно?

 

МОРІН: А що, тобі голосно? 

 

Морін сердито вимикає радіо. Пауза.

 

МЕҐ: Усе одно по ньому нічого нема. Якийсь тип співає нісенітниці. 

 

МОРІН: Ти ж сама захотіла настроїти на цю станцію.

 

МЕҐ: Тільки заради ірландської музики й отого, як ти там на нього кажеш. 

 

МОРІН: Пізно тепер жалітися. 

 

МЕҐ: Я ж не заради цих нісенітниць хотіла настроїти.

 

Пауза.

 

МОРІН: Це не нісенітниці. Це ірландська мова.

 

МЕҐ: Мені воно як нісенітниці. Чого б їм не говорити англійською, як люди?

 

МОРІН: А чого це їм говорити англійською?

 

МЕҐ: Щоб знати, що вони кажуть.

 

МОРІН: Ти в якій країні живеш?

 

МЕҐ: Га?

 

МОРІН: Ти в якій країні живеш?

 

МЕҐ: У Ґолвеї.

 

МОРІН: Ґолвей — графство, а я питаю про країну.

 

МЕҐ: О-о…

 

МОРІН: Ти в Ірландії живеш! 

 

МЕҐ: В Ірландії. 

 

МОРІН: То чого ж це в Ірландії мають говорити англійською?

 

МЕҐ: Я не знаю, чого. 

 

МОРІН: В Ірландії треба розмовляти ірландською. 

 

МЕҐ: Отож.

 

МОРІН: Га?

 

МЕҐ: Га?

 

МОРІН: «Говорити англійською в Ірландії».

 

Пауза.

 

МЕҐ: От тільки де ти зі своєю ірландською знайдеш роботу в Англії? Ніде. 

 

МОРІН: От у цьому і вся суть. 

 

МЕҐ: У цьому, Морін? 

МОРІН: Якби англійці не відібрали в нас нашу мову, нашу землю, і наше Бог-знає-що, то хіба ми мусили б їздити до них випрошувати роботу й милостиню?

 

МЕҐ: Думаю, саме в цьому вся суть. 

 

МОРІН: Бо вона саме в цьому. 

 

МЕҐ: Америки це теж стосується.

 

МОРІН: Що «Америки теж стосується»?

 

МЕҐ: Якби тобі довелося просити милостиню в Америці, то ірландська мова теж тобі не пригодилась би. Просила б англійською! 

 

МОРІН: Хіба це не та сама причина? 

 

МЕҐ: Я не знаю, та чи не та.

 

МОРІН: Виховувати в дітей думку, що все, на що вони здатні — випрошувати милостиню в англійців і янкі. Оце і є самісінька суть і причина всього. 

 

МЕҐ: Може, й так.

 

МОРІН: Авжеж так, бо це правда.

 

Пауза.

 

МЕҐ: Якби мені довелося просити милостиню, то вже краще в Америці, ніж в Англії, бо в Америці хоч сонця більше. (Пауза.) Чи це тільки так кажуть, що там краща погода? Морін, може, це брехня?

 

Морін ляпає вівсянки на тарілку й подає Меґ; одночасно говорить. 

 

МОРІН: Ти стара й дурна, сама не тямиш, що мелеш. Закрий рота і їж свою вівсянку. 

 

Морін іде назад мити в раковині каструлю. Меґ кидає погляд на вівсянку й звертається до Морін. 

 

МЕҐ: Ти забула дати мені чаю!

 

Морін хапається за краї раковини, нагинає голову, роздратована, потім тихо, помітно стримуючись, набирає в чайник води, щоб зварити матері чаю.

 

Пауза.

 

Меґ поволі їсть і говорить. 

 

МЕҐ: Морін, ти, як їздиш, нікого не зустрічаєш? (Нема відповіді.) Ні, не в такий день, як сьогодні. (Пауза.) Але ж ти, Морін, ні з ким не вітаєшся, і це твоя біда. (Пауза.) Хоч з деякими людьми краще не вітатися. Один тип узяв і вбив бідну стару жінку в Дубліні — а він її навіть не знав. У новинах про це передавали, ти чула? (Пауза.) Задушив — а він її навіть не знав. З такими, як він, краще не говорити. Таких, як він, краще уникати. 

 

Морін приносить Меґ чай, потім сідає за стіл.

 

МОРІН: А я б хотіла з таким познайомитися, і привести його додому — якщо він любить убивати старих жінок. 

 

МЕҐ: Морін, негарно так говорити.

 

МОРІН: Негарно, кажеш?

 

Пауза.

 

МЕҐ: Чого б йому ото їхати сюди аж із Дубліна? Це йому не по дорозі. 

 

МОРІН: Він би приїхав заради радості спілкування зі мною. А вбити тебе — це був би йому бонус. 

 

МЕҐ: Тебе б він убив першу.

 

МОРІН: Я була б не проти, якби точно знала, що зразу після цього він замордує тебе. Порубає великою сокирою, відрубає твою дурну стару голову і наштрикне на кілок. Тоді я не проти бути першою. О, я тоді з радістю була б перша. Не колотила б більше «Комплену», не варила б вівсянки і не…

 

МЕҐ (перебиває, виставляючи чашку з чаєм): Морін, тут нема цукру, ти забула. Принеси цукру. 

 

Морін якусь мить на неї дивиться, потім бере чай, несе до раковини і виливає, повертається до Меґ, хапає її недоїдену вівсянку, йде на кухню, вишкрябує кашу у відро, кладе миску в раковину і, з огидою глянувши на Меґ, виходить у коридор, зачинивши за собою двері. Меґ сердито витріщається в порожнечу. 

 

Затемнення.

Читомо, 17.08.2020