Ті, кого немає. П’ять книг про квір-сексуальність
…Цілком можливо, що серед книжок цього жанру можна знайти більш яскраві приклади історій про «нетрадиційне» кохання, як таврувало його за всі часи традиційне суспільство.
НВ Style, Ігор Бондар-Терешенко, 13.10.2019Натомість мова саме про ті зразки квір-літератури, що мають явні ознаки не «профільної», а «художньої» орієнтації. Єдино можливої, якщо ідеться, як у даному випадку, про Літературу.
Мішель Марк Бушар. Том на фермі. — Л.: Видавництво Анетти Антоненко
Вистава, що ілюструвала цю книжку у Києві та Львові, чи не вперше представила «інше кохання» не в анекдотичному, як це у нас прийнято, ракурсі, а суто по-людськи. Точніше, з повагою до людських проблем, які іноді призводять до трагедії, якщо не говорити про них відверто. Принаймні про головного героя Тома на фермі - юного паризького менеджера, який приїздить в село на похорон коханця, а родині загиблого ніхто про нього не казав. Від самого дитинства, коли село викинуло в місто чергового «чужого», брехня виростала на модель суспільства, в якому «негідну» парость легше придушити, ніж розповісти про неї, або хоча б зрозуміти. До речі, брутальний брат покійного, закохавшись в ніжного гостя, саме так час від часу й робить, не знаючи, як зламати цю екзотичну іграшку, просяклу парфумами і гріхом. Може, краще навчити доїти корів? Чи варто казати, що мовчання — заради матері, сусідів, громади — не призводить ні до чого, крім чергової смерті. Причому не тільки ілюзій щодо того, чи «візьме природа своє» в ситуації прихованої правди.
Юрій Ярема. Тепло його долонь. — Л.: Видавництво Анетти Антоненко
Тепло його картин — такою зазвичай буває безпрограшна назва до статті про будь-якого художника. Аж тут раптом «долоні» замість «картин», але усмішка ще не сповзає з уст читача, бо про «його долоні» може написати дівчина, чи не так? На жаль, ні. Точніше, жалю через вихід друком цього квір-роману — жодного, оскільки читача переборює цікавість щодо «забороненого кохання» не так до волохатого ближнього, як до того, що обіцяє нам автор. А саме — «розрити ще невідому «копальню» — квір-літературу, донести до читача та суспільства правду про жорстокі реалії сучасного пострадянського мислення та висвітлити відсутність різниці між двома світами — «straight» і «gay». Хай там як, але цікавості не позичати також юним героям роману з такими старорежимними іменами Остап і Рома, що аж не цікаво розкривати «копальню», аби зрозуміти, яка між ними «різниця», і хто до якого світу належить. Тішить, однак, що модус розмов між ними так само старий як світ (тобто давно відомий нам з не менш «первісного» твору про цей самий квір, от лишень перекладний, з братської гей-культури, а саме — Хтивня Міхала Вітковського): «- Ти чув, що Олег покинув свого «купідона»? — зненацька спитав Рома. — Отакої! Що ж трапилося? — Кажуть, ніби Назар поцілував його на роботі, коли заносив коханому обід. Поцілунок побачив шеф. І пішло-поїхало. Всі швидко про все дізналися, завелися плітки. Та й стрьомно у нас проявляти свої почуття — потім на вулиці зловлять і зуби будеш збирати, — хлопець важко зітхнув — Бодай тим пліткарям! Невже через них тепер розлучаються?! — зирнув здивовано Остап».
