ЗМІ

Крістіан Ґе-Полікен. Вага снігу. — Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2019

Фото: @Видавництво Анетти Антоненко

Іноді це чтиво нагадує справжню«снігову» медитацію. Неквапне, пливке, заворожуюче. «Це вино, яке нам дав Жозеф? Так, мій дорогий. П'ємо, стежачи за нашими спінінгами, тішачись теплом від сонця. І вина. Поки передаємо один одному пляшку, повітря теплішає. Ні вітерця. Гори випинають груди, і на них мерехтить сніг». Але до такої ейфорії головному героєві ще треба пройти чималий шлях.

За сюжетом, молодий чоловік вирушає до батька, якого не бачив уже багато років, дорогою потрапляючи в автомобільну аварію. Люди із закинутого далеко у горах селища рятують його. Доглядати героя-оповідача береться загадковий Маттіас — наче й друг, але справжній деспот, чудовий кухар і любитель розповідати байки. Тим паче, що зайнятися цим є чим — його хата, засипана снігом, стоїть на краю села.

Тож довгої зими обом героям доведеться боротися і за життя, і за збереження власної людської подоби, не втрачаючи віри та надії на прихід весни. Хоч це насправді важко у такому замкненому, герметичному просторі, де найпростіші дії іноді видаються за подарунок долі. «Я опановую себе, стискаю руками лижні палиці й роблю кілька кроків. Відразу виникає враження, що я віднайшов те відчуття свободи, яке, як гадав, втратив назавжди, під автівкою, серед понівеченого брухту і осколків скла».

НВ Style, Ігор Бондар-Терешенко, 14.06.2019