ЗМІ

Нещодавно в Києві в приміщенні FEDORIV Hub відбулася перша дискусія із серії «Культура vs. Пропаганда», започаткованої спільно ГО «Форум видавців» та БФ «Фундація Дарини Жолдак». За задумом організаторів, в межах кожної з дискусій учасники обговорюватимуть, яким чином і чи повинна взагалі культура реагувати на прояви маніпуляцій і різноманітних впливів, якими переповнений нині інформаційний простір. Кожна наступна зустріч зачіпатиме один із тематичних пластів: мистецтво, історія, кіно, освіта тощо. Цього ж разу говорили про літературу. В дискусії взяли участь Ірена Карпа та Любко Дереш, модератором була Лариса Денисенко.

Власне, запропонована тема виявилась доволі проблематичною. Що таке пропаганда? Як її вирізнити? Чи можна взагалі протиставляти пропаганду культурі? За словами Любка Дереша, здалеку помічати пропаганду він навчився ще в молодості — саме завдяки еклектичному культурному середовищу, в якому зростав. «Ідеології і, відповідно, пропаганди бувають різного рівня, — стверджує письменник. — Коли тобі вдається вийти за рамки однієї з них, раптом виявляється, що ти опинився в полоні іншої, більш широкої. Для того, щоб вирватися з неї, потребуєш більше часу для рефлексії, яка допоможе з’ясувати, що тут — твоє власне, а що — привнесене ззовні. Взагалі ж пропаганда — це коли складну проблему звужують до простої картинки в чорно-білих тонах, яку можна сприймати лише на рівні емоцій, не застосовуючи мозок». На думку Ірени Карпи, визначальна риса пропаганди у тому, що вона апелює до масової свідомості. «Якщо пропагандист пише для умовного «ми» й звертається до архетипів, то письменник у своїх творах говорить до кожного «я», до кожної конкретної людини», — вважає авторка. Загалом письменники зійшлися на тому, що культуру і пропаганду можна й потрібно розрізняти та протиставляти. Хоча такі відповіді навряд чи можна назвати цілком вичерпними, надалі дискусія здебільшого перейшла до дотичних проблем.

Зачепили учасники зустрічі й актуальну нині тему героїзації. Чи потрібна вона, й головне — чи можлива сьогодні, в часи постмодерну, коли ніщо, здається, не сприймається серйозно. «Ситуація, яка склалася в Україні, дає нам шанс вийти за межі постмодерну в щось інше, — вважає Любко Дереш. — Я сподіваюсь, що ми зможемо розгледіти й осмислити в новому контексті того героя, який вже є сьогодні серед нас. Тоді цей герой зможе стати точкою кристалізації, довкола якої б виросли кристали нового бачення, нового світу, зокрема й нового типу культури та літератури».

За результатами дискусії можемо констатувати, що запитань залишилося більше, ніж відповідей. Не викликає сумнів одне — присутніх на зустрічі глядачів (а їх зібралося чимало) розмова, безумовно, мотивуватиме до власних розмислів, а оскільки культура, за визначенням Дереша, це — нарощування рівня рефлексії, то завдання можна вважати виконаним.

День, Роман ГРИВІНСЬКИЙ, 03.02.2015