ЗМІ

З першим в Україні гей-романом, який вийшов друком у "Видавництві Анетти Антоненко" ще 2015 року, я мала нагоду познайомитися тільки зараз. Я би назвала цей твір повістю через його невеликий обсяг, але моє позитивне враження від книжки від того не зміниться. Отже, нехай буде роман.

Тема, що виходить за межі загальноприйнятих уявлень, завжди викликає в суспільстві безліч суперечок, словесних бійок, негативних відгуків та, боронь боже, закликів до бойкотування чи погроз розправи. Нещодавно така доля спіткала книжку Лариси Денисенко «Майя та її мами». І це, на жаль, не поодинокий випадок.

І попри всі негаразди та критику література про «інакшість» людини в світі продовжує з’являтися, і хороші книжки варто неодмінно читати. «Тепло його долонь» і є такою книжкою. Тому що цей роман не про пропагування одностатевих стосунків, в ньому відсутні сексуальні сцени. Це книжка про почуття людини, яка прагне кохання. А кохання не має статі.

Головний герой роману Остап, 25-річний хлопець із провінційного українського міста, після розчарування в першому коханні вирушає до Києва. У столиці на нього чекає нова престижна робота, а вдома залишаються давні хороші друзі, які завжди поруч та готові допомогти. Наче все є у молодої людини для щастя: кар’єра, професійна реалізація, гроші, квартира. Але немає найнеобхіднішого, без чого в людини немов обрізані крила – кохання.  

Ми всі так прагнемо тепла та сімейного затишку поруч із «своєю» людиною. Комусь пощастило зустріти любов раніше, комусь пізніше, після багатьох зрад та розчарувань. Але ми маємо дочекатися. Тому що в кожної людини на планеті є той, хто одного разу опиниться поруч та більше нікуди не піде…

У своїй щирій, добрій та чутливій книзі автор показав життя геїв у сучасному світі. Доволі жорстокому, навіть у прогресивній столиці. У Києві Остап зазнає образ, цькування та навіть фізичного насильства тільки за те, що він стильно вдягається та не звертає уваги на дівчат. Молодому чоловікові, який звик пробачати людей і поважати їх лише за те, що вони люди, важко віднайти відповіді на складні життєві запитання. Він ставить їх «примарам» свого життя – Самоті, Долі, Чеканню. Він розмірковує над сенсом людської природи з випадковими попутниками в поїзді. Він почувається немов вовк, якого загоничі женуть у пастку, не залишаючи жодного шансу та права на життя. І саме так одні люди чинять з іншими в цивілізованому ХХІ столітті.

Але Остап неодмінно відчує те вистраждане та жадане тепло, якого так прагнув. Адже віра в краще завжди перемагає.

***

Хто має моральне право вирішувати, кому жити на землі, а кому ні? Хто визначає, які стосунки «правильні», а які треба заборонити? Бог, на якого так часто посилаються найзухваліші обвинувачі? Ні, це вони самі взяли на себе роль бога. Чи не заважка ноша?  

Книжковий хробак, 07.12.2017