Юрій Ярема:
LinCentr, Іван Рябчій, 17.08.2015Юрій Ярема: Найкращі твори світової літератури написано саме про толерантність та людяність…
У вересні літературний світ сколихне хвиля дискусій – уперше виходить друком роман українською мовою, присвячений життю гомосексуалів. Це дебют молодого автора Юрія Яреми, який досі був відомий радше як журналіст, а не письменник. Юрі невдовзі виповниться 21 рік. «Тепло його долонь» – дуже лірична і зворушлива книжка, яка навряд чи залишить байдужим хоч когось. Вийде вона у «Видавництві Анетти Антоненко».Автор фото - Tony Linck, 1947– Юро, це твій перший роман. Не страшно виходити на велику літературну сцену? Адже ми знаємо, що не всі «літературні вундеркінди» доживають до літературної зрілості. Що ти писав до цього?– Страху точно не було. Були певні змістовні запитання до самого себе. Щось на кшталт: «А чи потрібно це комусь?», «Як твір сприйматимуть читачі?» і тому подібне. Адже ідея визрівала давно… Були оповідки, котрі я клав до шухляди, були роздуми, час від часу я бавився віршами та перекладами. Але дедалі частіше виникало бажання написати щось саме в цьому ключі, щось змістовне та ще невідоме українському читачеві.– А як виникла ідея написати про щось «іще не відоме»? Чи був якийсь особливий поштовх, осяяння: «О, який сюжет, треба написати про це!»? Наскільки сюжет книжки є автобіографічним?– Як я вже казав, було нездоланне бажання написати саме на цю тему. І коли я приступив до написання, внутрішні почуття дуже загострилися. Мабуть, це і стало поштовхом. Адже, коли людина пише твори «на автоматі», то я дуже сумніваюся, що вийде щось душевне. Велику роль відіграють натхнення та стан душі. Хоча я по собі помітив, що коли у тебе все в житті добре, то вкрай важко творити…Автобіографічним твір назвати важко. Це вигаданий сюжет, вигадані персонажі, але водночас вони дуже близькі до реальності. Можливо, я тільки взяв від себе власні погляди на деякі речі. Роман-притча виявився таким-собі роздумом – про сучасність, внутрішній світ людини і, звісна річ, про неоднозначні теми.
Автор фото - Carl Van Vechten, 1940– Неоднозначні теми… У книжці йдеться про життя гомосексуалів. Я підозрюю, що ти добре знаєш цю тему. Не страшно писати про таке в країні, де з толерантністю не все гаразд?– А що, як страшно, то треба мовчати і не звертати увагу на це?! Хтось же мусить про це писати! Нехай це буде хоч і маленький, але перший крок до того, щоб тему почали обговорювати у нашій літературі. Найкращі твори світової літератури написані саме про толерантність та людяність. У романі описано сцену побиття головного героя і наслідки цього жорстокого вчинку. Це сумна і страшна реалія сьогодення. У нашій країні люди, які дотримуються різноманітних «правих ідеологій», звикли, що певні злочини їм сходять з рук. Хіба це нормально?Щодо мене… На мій погляд, поки що я роблю все вірно, і я впевнений, що продовжуватиму писати. Незважаючи на страх та нерозуміння.– Приємно це чути. Чи цікаво буде, на твою думку, «натуралам», себто не-гомосексуалам, читати про ґеїв? І навпаки, чи може автор-ґей написати про стосунки чоловіка і жінки?– Впевнений, що буде цікаво. По-перше, «натурали», можливо, зможуть знайти відповіді на запитання, які їх завжди цікавили, але в силу певних обставин вони не могли їх озвучити. По-друге, прочитати цю книжку – це чудова нагода усвідомити, що гомосексуали нічим не відрізняються він інших. Що це такі ж люди – вони навчаються, ходять на роботу, знайомляться і в цілому ведуть абсолютно нормальне життя. Гомосексуалом може виявитися ваш лікар, викладач, сусід, друг чи родич.Щодо того, чи може написати автор-ґей про традиційні стосунки… Запитання, на мою думку, некоректне. Повертаючись до того, що ґеї нічим не різняться від «натуралів», скажу, що гетеросексуал може писати на квір-тематику – і навпаки. Головне, аби було про що писати.Автор фото - Jilly Bennett Photography, 2013– На сайті видавництва, де виходить книжка, сказано, що ти «розриваєш копальню квір-літератури». Що там, у тій копальні? Кого з авторів, приналежних до ЛГБТ-ком’юніті, ти цінуєш найбільше?– Якщо брати сучасну українську літературу – то тут усе сумно… Поки що цю тему не висвітлюють належним чином, а чому – незрозуміло. Чи то позначається страх бути не сприйнятим читачем, чи побоювання за долю власної творчості…Щодо світової літератури… Тут на мої смаки вплинуло знання мови – я цілковито належу американській літературі, де автор не боїться висловити свою думку, а читач його сприйме і із задоволенням прочитає. Виокремити можна Альфреда Дуґласа, Стівена Сейлора, Фенні Флеґ, Майкла Каннінгема.– Я вражений твоїм знанням заокеанської літератури. До речі, питання щодо жанру. На мій погляд, хоча «Тепло…» означено як «роман», все ж це радше притча. Причому притча радше в європейському, а не американському дусі. Текст, у якому ти намагаєшся чомусь навчити своїх читачів. «Тепло…» - твір вельми дидактичний. Яких змін ти хотів би, щоб твій читач зазнав після прочитання «Тепла…»?– Те, що твір носить дидактичну місію – правда. Адже в першому своєму творі я хотів торкнутися багатьох тем: і становища ЛГБТ в суспільстві, сприйняття сексуальних меншин та відповідних наслідків; і першого кохання, але без стереотипів, з якими нам зазвичай його подають; і, звісна річ, я підняв питання людяності – шляхів спілкування та взаємодопомоги. Так, напевне, це радше притча…Скажу тобі чесно. Головна мета цього твору – і вона стала своєрідним лейтмотивом роману – питання людяності. Левову частину твору побудовано на діалогах, у яких герої роману висловлюють свою думку стосовно цього питання. Знаєш, як у Асадова:«Когда мне встречается в людях дурное,То долгое время я верить стараюсь,Что это скорее всего напускное,Что это случайность. И я ошибаюсь.»Весь роман – це наскрізна віра в людей, в те, що світлі засади, на котрих мусить будуватися суспільство, не зникли, і потрібна лиш іскорка, щоб їх роздмухати.Автор фото - D.Shumilin's Photography, 2015– Дякую за Асадова. А казав, що повністю належиш американській літературі… Як щодо літературної тусовки? Наскільки це важливо для молодого автора – бути частиною тусовки? І чи можна авторові вижити без тусовки?– Це суперечне питання… Бо що є нашою «літературною тусовкою»? Окремі люди об’єднуються в групи та спілкуються. Цей розподіл відбувається за кількома ознаками: по-перше, літературні інтереси, по-друге, стосунки з певними видавцями. Звісно, я намагаюся не пропускати літературних заходів, маю своє коло спілкування, в якому почуваюся зручно.Чи можна вижити без «тусовки»? Мені здається, можна. Принаймні, варто спробувати. Важко вижити без читача та однодумців.
