ЗМІ

Серію розмов «Точки відліку» продовжуємо із одним із найуспішніших українських письменників Любком Дерешем. Перша публікація письменника вийшла у 2012 році у віці 18 років – роман «Культ». Також Любко Дереш автор книг «Поклоніння ящірці», «Архе», «Трохи пітьми», «Голова Якова», «Миротворець» та ін. Твори автора перекладені німецькою, італійською, польською, сербською мовами. У інтерв’ю Любко Дереш розповів про свою нову книгу «Спустошення», межі, які доводиться долати у творчості, а також поділився своїм письменницьким досвідом.   

Що спонукає Вас писати? Які досвіди формують Вас як письменника?

Поштовх до писання навряд чи можна якось раціоналізувати. Це одна з мов, яка може тобі бути даною для того, щоб краще розуміти світ — як ще одне вікно. Якщо ж говорити про специфічні досвіди, які схиляють віддати перевагу саме літературі, а не танцю чи живопису як способові пізнання, то це, безумовно, самі книжки. Досвід їх читання – і, віднедавна, досвід їх розуміння. Я мав удачу відвідати декілька літературних майстер-класів Володимира Рафеєнка, українського письменника з Донецька, що проживає зараз поблизу Києва, і там стикнувся з незнайомими мені способами праці з текстом. Володя є послідовником Бахтінської школи літературознавства, але на сьогоднішній день уже розробив достатньо власних інструментів аналізу і розуміння тексту, де на першому місці стоїть не історичний, не біографічний чи психоаналітичний контекст твору, а естетична подія, закладена в ньому. Такий перехід від поверхневого, легковажного читання до глибокого прочитування тексту (і не тільки літератури, але й кіно, живопису) дуже сильно надихнув мене до вдосконалення себе саме як літератора.

Цього року на Форумі Видавців Ви презентуєте нову книгу «Спустошення». Що стало «точкою відліку» для нового роману?

Такою реперною точкою стало знайомство з різноманітними концепціями моделювання майбутнього, розробленими київськими авторами, можливість спілкування з київськими інтелектуалами в рамках інтелектуальних товариств на зразок «Київського дискусійного клубу дилетантів». 2008-2010 роки – це роки буму футурологічних праць і досліджень як в Росії, так і в Україні. Роман великою мірою надихнутий саме цими амбітними спробами сконструювати майбутнє.

Новий роман зводить у одній лінії подій трьох героїв, що хочуть переписати історію на свій лад. Безумовно, це цікавий творчий експеримент у тексті. Проте звичайно він несе у собі значно глибші сенси…  Що хотілося сказати за допомогою «Спустошення»?

Спустошення – це, серед іншого, роман про ілюзії. Одна з таких ілюзій – це неперервна спроба людини вплинути на майбутнє. Дія роману відбувається у 2010-11 рр., і це вже як мінімум дивно як на футуристичний текст. Чому не 2045-й, не 2099-й рік? Та мені хотілося якраз дослідити ту грань, на якій наші бажані моделі починають сприйматися за істину і ми починаємо жити уявою як доконаним фактом. Це однаковою мірою справедливе як для футурологічних досліджень, так і для нашого особистого життя. Спустошення – це спроба дошукатися справжніх основ для життя, які б могли заповнити внутрішню пустку, котру ми, зазвичай, приховуємо, користаючись із барвистих ілюзій – іноді романтичних, іноді прагматичних, іноді філософських. Я не фаталіст і не вважаю, що майбутнє незмінне – але для того, аби дістатися до реальних підвалин себе і дійсності навколо і почати змінювати їх, часто доводиться пройти через глибоке спустошення.

Роман про «межу, із якої не повертаються» саме так Вашу нову книгу означують критики…  Які межі у творчості та житті Вам доводилося долати?

Одна з таких тривожних меж для літератора – це спроба писати не через симпатії аудиторії, а через внутрішній поклик тексту. Цю межу доводиться виборювати постійно – чи то в результаті успіху, чи, навпаки, внаслідок поразки. А щодо меж у житті, то, гадаю, найбільш принциповою для мене межею стало рішення присвятити себе літературі саме у професійному плані – тоді вже справді для людини назад дороги немає.

Чи не вбачаєте і у мові певної межі, яку письменнику постійно доводиться долати, щоб таки промовити бажане?

Спротив матеріалу відомий всім — художникам, музикантам, скульпторам. Однак я прихильник ідеї про те, що мова є теж певного роду живою істотою і через насилля з неї нічого не візьмеш. Важливо знайти емоційний контакт з мовою, і прислухатися не лише до себе, але й до неї — тоді, у близькому дотиканні, ви зможете провальсувати весь той шлях, який думалося проповзти на пузі з автоматом.

До яких заходів на 24 Форумі Видавців Ви залучені?

Це дві презентації роману «Спустошення», кілька автограф сесій та круглий стіл, організований часописом «Колесо життя». І багато вільного часу для спілкування з читачами і друзями.

Форум видавців, 15.09.2017