ЗМІ

Вікна-Новини: 

«Звати мене Юрій, це ім’я, яке я сам обирав. За документами мене звати інакше. Я народився жінкою. За документами я жінка – у мене паспорт, в якому написано, що я Франк Юлія Валеріївна». Юрій - учасник унікального проекту «Жива книга», що стартував у Пінчук Арт Центрі. І цю людину, наче живу книгу, розкриває його співрозмовник - письменник Любко Дереш. Уперше в Україні, відомий літератор бере публічне інтерв’ю в людини, чий життєвий досвід є табу для більшості українців. «Насправді говорити про ці речі далеко не просто. В першу чергу тому, що не просто самому героєві займатись певною мірою душевним стриптизом,»-розказує письменник Любко Дереш. Мета Дереша - розкрити співрозмовника. Прочитати його, наче живу книгу, аби зрозуміти. Майданчиком для відвертої розмови стала зала з роботами колумбійського мистця Карлоса Матта. Його картини - дзеркало внутрішнього світу людини з блакитними бажаннями. Могутні кам’яні стіни в'язниці - це жорсткі суспільні норми. Крізь невеликий просвіт видніється безкрая свобода, але шлях до неї - це багаторічна боротьба. Аби здобути перемогу, Юрієві знадобилося 15 років життя. «Мене виховували дівчиною, як жінку, і я сприймав себе як жінку. Але мені в цій ролі було не комфортно з певних причин,»- каже учасник проекту Юрій Франк. Природа не наділила її вродою, а насмішки однолітків стали нормою, якій дівчина корилася довгі роки. У підлітковому віці лише наркотики та алкоголь здавалися бронею від глузувань. Аж доки привели до зґвалтування… Потім кілька невдалих спроб стосунків, і тяжка депресія. Єдиною розрадою в житті стане робота: Юлія писатиме статті для різних сайтів. Матеріал про трансгендерність назавжди змінить її життя. «Я тоді зрозумів, що власне негатив, який я відчуваю значною мірою пов'язаний з тим, як я виглядаю. От, я хотів би виглядати інакше. Я зрозумів, що мені було б комфортніше соціалізуватися, як хлопець, скажімо» - пояснює Юрій Франк. Вона змінить одяг, підстрижеться, почне вживати чоловічі гормони, переїде з рідного Запоріжжя до Києва. У столиці влаштується до організації, що захищає права сексменшин. І 2012-го Юлія стане Юрієм. А за два роки погодиться на амбітний експеримент від Пінчук Арт Центру - наділити картини колумбійського мистця невигаданою історією боротьби за гендерну свободу. «Для мене це важливо, тому що я хочу донести до людей, що я звичайна людина, яка нікому не бажає зла. Щоб люди побачили живу людину, живу історію, побачили, що я така ж людина як вони. Не варто мене ненавидіти. Я так само маю право на гідність, як і всі інші люди,» - наголошує учасник проекту. Діалог між візуальним мистецтвом, яке представляє «Пінчук Арт Центр» та сучасною української літературою триватиме до 21 грудня.

СТБ, Вікна-новини, 18.12.2014