Олександр Михед: війна трапилась швидше, ніж в книзі
Олександр Михед видав свою другу книгу - "Понтиїзм"
Молодий письменник Олександр Михед ще в 2011-2012 роках написав низку оповідань, які зараз видаються пророчими.
У них Україна поринає у вир кривавої війни зі своїм сильним сусідом, а соціальні мережі та телебачення часто перетворюють конфлікт у реаліті-шоу.
Збірка оповідань "Понтиїзм" захоплює, іноді здається жорстокою, хоча до жахливої реальності війни їй далеко.
ВВС Україна: Про що ваша книга? Може здатися, що вона про війну, а все інше лишається на другому плані.
Олександр Михед: Є моє внутрішнє бажання стосовно книги, а є те, що мені вдалося донести до читача.
Книжка "Понтиїзм" – це концептуальна збірка 25 оповідань. Кожне з них працює на спільну ідею – концепт "понтиїзму", який є виразником сучасної релігії поклоніння "понтам".
Це дуже жорстоке божество, яке вимагає від людини жертви за те, що ми б хотіли мати, але для чого у нас немає можливостей.
Або ми хочемо бути кимось іншим, ніж є насправді. Часто соціальні мережі допомагають нам створити візуальний образ, кращий, ніж реальний.
З іншого боку, кожне оповідання "працює" на свою окрему ідею й випрацьовує власний концепт: м'ясо, кров, асфальт або картина.
Кожен з них розповідає окрему історію. Мені хотілось максимальну кількість емоційної палітри, щоб читач відчував моменти подивування, жаху, а заразом і ніжності.
Також хотілось показати палітру форм, оскільки "Понтиїзм" має в собі оповідання, які складаються з двох-трьох абзаців, так і виходи на більшу форму. Намагався дивувати читача, щоб було цікаво.
Оригінальна обкладинка книги "Понтиїзм"
ВВС Україна: Ви прагнули показати "понти" як явище, що заважає суспільству рухатись вперед?
Олександр Михед: Я не намагався засуджувати це явище. Завданням було показати явище у його різноманітних виявах, розказати історію, з якої читач робить висновки.
При цьому читачі старшого покоління у книзі звертають увагу не на те, що там є передчуття війни, не на мішуру з "понтами", а на зовсім інші речі.
Це важливо, адже за відчуттям війни і дослідженням концепту "понтів" є інші важливі речі.
ВВС Україна: Що вони там бачать?
Олександр Михед: Не хочеться розкривати все, що там заховано. Там є моменти, пов’язані з інтонаціями наратора, оскільки проза свідомо не автоцентрична. За нею не впізнається образ автора.
Для мене це важливо, оскільки в сучасній українській літературі часто немає різниці між тим, хто створює книгу і голосом, який розповідає історію.
ВВС Україна: З перших оповідань книги здавалось, що це рефлексія на війну. Як ви це написали і видали ще до конфлікту на Донбасі?
Олександр Михед: Робота над книгою почалась восени 2011 року й була завершена влітку 2012 року.
В книзі "Понтиїзм" ідея війни з’являється з передчуття глобального апокаліпсису, який був дуже нав’язливим на зламі 2012 року.
Задаючись питанням, чим міг би стати зараз кінець світу, я дійшов висновку, що це може бути тільки війна. У книзі є чіткі вказівки на можливого ворога для нашої країни.
У просторі роману цей ворог промаркований лінгвістично та територіально.
Далі від рефлексії, якою могла бути сучасна війна, я доходжу висновку, що ключову роль у ній будуть відігравати ЗМІ і новітні технології.
На жаль, так склалося, що військові події й війна трапились швидше, ніж описано в книзі. В книзі вони віднесені років на 15 у майбутнє.
Там є оповідання "Незалежні", з яким я намагався добитись до видавців, але тоді воно здавалось наївним і непотрібним.
Коли ж вийшла книга, то на презентаціях оповідання вже сприймалось зовсім інакше. Був зовсім інший емоційний заряд і контекст.
ВВС Україна: Не лякає, що деякі окремі образи дуже схожі на певні реальні політичні персонажі, які з’явились на тлі війни?
Олександр Михед: Коли в 2012 році була написана книга, то ні про що таке не йшлося. Потім почались події Євромайдану і я сприймав події реальності крізь призму книги.
Якщо ви бачите там тільки одного конкретного персонажа, який з’являється за два роки після написання книги, то я там бачу ще кілька реальних осіб.
ВВС Україна: Можливо, хтось із персонажів себе "вгадав" і почав жалітись?
Олександр Михед: Сподіваюсь, що з допомогою конкурсу "Книга року ВВС" книжка буде прочитана людьми, які могли б сказати, що вона написана про них.
Насправді, таке трапляється з іншими сюжетами. Були відгуки, коли люди казали, що це їхні історії. Але це стосувалось ліричних оповідань.
ВВС Україна: Що вас підштовхнуло написати цю книгу?
Олександр Михед: Це не перша написана мною книга. Свою першу книгу "Амнезія" я закінчив на Різдво 2008 року. Різниця з "Понтиїзмом" у три роки, тому книжка не з’являється на рівному місці, випадково.
Хотів створити книгу, зовсім не схожу на "Амнезію", в якій не було б видно автора. Хотілось подолати проблему української літератури, яка не досліджує реальність.
Тому я намагався зануритись в цю реальність.
Ще один момент, який дозволив прогнозування медіа – йшла робота над моєю кандидатською дисертацією. Предметом її дослідження якраз є вплив медіа на літературу.
Також було відчуття якогось апокаліпсису й зміни часу. Хотілось зафіксувати максимальну адекватність часу, а з іншого боку – зробити стрибок у найближче майбутнє.
ВВС Україна: На обкладинці книжки зображена долоня, яка показує блатний знак "понтів", з обрубаними пальцями. Таку багато хто злякається взяти в руки…
Олександр Михед: Для мене важливо створювати цілісне висловлювання, в якому кожен елемент працює на спільну ідею. Тому обкладинка з одного боку – це тест на довіру.
Адже той, хто готовий взяти книгу до рук, буде готовий до часом неприємних моментів у книзі.
При цьому читач буде готовий сприйняти й більш позитивно забарвлені моменти.
Водночас, я розумію, що в суспільстві обкладинка може бути не прийнята.
Однак треба розуміти, що за обкладинкою закладений смисл. Це метафора візуального втілення, чим є країна під час війни.
Думаю, це і є рука, у якої відірвані, відгризені два пальці – втрачені території, на яких точиться війна й рани не заживають.
Плюс, поняття "понтів" у нас зазвичай зводиться до "розпальцівки", це теж працює на ідею книги.
ВВС Україна: Хто ваші улюблені автори, які найбільше впливають на творчість?
Олександр Михед: Моє уявлення про те, якою може бути література, розширює Ніл Гейман.
Його коротка проза показує різноманіття художніх формах. Ця література кидає виклик.
Одним з романів, який має бути маяком в сучасній літературі – "Благоволительки" Джонатана Літтела.
Це вражаючий роман, що створює дуже цікавого та складного персонажа.
З українських письменників, звичайно, Сергій Жадан є першим номером. Це той письменник, який двадцять років тримає планку та є орієнтиром української літератури.
