ЗМІ

Олександр Михед. Понтиїзм. Казки кінця світу. - Львів: Видавництво Кальварія, 2014.

Останніми роками людство регулярно продукує анонси кінця світу, роздмухуючи з цього величезні кампанії, які, окрім нервів звичайним людям, приносять непогані прибутки тим, хто безпосередньо в цьому зацікавлений. І поки одні ігнорують такі повідомлення, а інші – все ж ретельно готуються до цього дійства, Олександр Михед – культуролог, літературознавець та куратор мистецьких проектів - каже всім: "Агов, чуваки, апокаліпсис почався вже давно і надовго".

"– Просто такий тепер тренд.– Триндець?"

Так, його нова книга "Понтиїзм" – збірка маленьких оповідань про великі проблеми. Автор рефлексує на те, що відбувається в його країні, у світі внутрішньому та зовнішньому. Його тексти схожі на відкриту рану, яка все ніяк не загоїться.

Хочеться підкреслити цілісність структури книги: кожне з оповідань звучить як завершене ціле, проте всі вони складаються в єдину картинку, в якій прочитуємо безліч сенсів.

Взагалі автор дуже відверто пише про дійсність, часом манера його письма досить жорстка. Та все ж, жорсткою у книзі постає дійсність, а не слова. Це буття, де цілком нормально, коли маленькі дітлахи проникають з відеокамерою в батьківську спальню, де зрада і помста – поєднання приємного з корисним, де війна реальна переростає в інформаційну.

"Людина – тварина паскудна і недовговічна. Людина мріє вкарбуватись у пам’ять. Лишити слід".

Спершу "Понтиїзм" може здатися різкою і перебільшеною, але це та книга, яка потребує проникливого і уважного читання. Насправді в ній безліч нашарувань, підтекстів, відсилань до інших творів. Тому тут можна говорити про досить потужний дискурс, що навряд чи вичерпається найближчим часом. У своїх казках про кінець світу Олександр Михед прогнозує ймовірні події майбутнього, натякає на ті реалії, в яких нам доведеться чи не доведеться жити.

Цікаво, що під час презентації книги на цьогорічному Форумі видавців автор сказав: "Мені тепер трохи соромно, бо я думав, це відбудеться пізніше" (йдеться про події, описані в книжці). Хоча варто зауважити, що думки письменника з приводу деяких речей співзвучні з дослідженнями американських соціологів (наприклад,з працею О. Тофлера "Третя хвиля", 1980).

Справді, більшість із того, про що йдеться в "Понтиїзмі" – вже розгортається у нашому суспільстві. Маленькі люди встигли понапридумувати і понастворювати собі великих проблем, де борються з внутрішньою порожнечею та зовнішньою перенасиченістю.

Михед не уникає "слизьких" тем, як і ненормативної лексики. Він ще раз підтверджує комунікаційну модель – безпрограшну і ефективну, що діє завжди: суспільство найбільше реагує на інформацію категорій "сенсації", "сміх", "смерть", "страх", "секс".

"Чому, коли ми щось починаємо розуміти у цьому житті, нас викреслюють зі списків живих?"

Проте не треба думати, що тексти книги – суцільна "жесть". Зовсім ні: тут є і людяність, і навіть чудо.

Словом, "Понтиїзм" – близько 200 сторінок авторської майстерності та нерафінованої реальності. Що у ній об’єктивно, а що суб’єктивно – читайте і вирішуйте самі. І хай не відлякує вас палітурка!

"Ну, і не забувай, скільки людей щиро радіють твоїм неуспіхам і проблемам".

BBC Україна, Аня Яблучна (Бідун)