ЗМІ

Останніми роками людство регулярно продукує анонси кінця світу, роздмухуючи з цього величезні кампанії, які, окрім нервів звичайним людям, приносять непогані прибутки тим, хто безпосередньо в цьому зацікавлений. І поки одні ігнорують такі повідомлення, а інші – все ж ретельно готуються до цього дійства, Олександр Михед – культуролог, літературознавець та куратор мистецьких проектів каже всім: «Агов, чуваки, апокаліпсис почався вже давно й надовго».

«– Просто такий тепер тренд.
– Триндець?»

Так, його нова книга «Понтиїзм» – збірка маленьких оповідань про великі проблеми. Автор рефлексує на те, що відбувається в країні, у світі внутрішньому та зовнішньому. Його тексти схожі на відкриту рану, яка все ніяк не загоїться.

Хочеться підкреслити цілісність структури книги: кожне з оповідань звучить як завершене ціле, проте всі вони складаються в єдину картинку, в якій прочитуємо безліч сенсів. Автор дуже відверто пише про дійсність, часом манера його письма досить жорстка. Та все ж, жорсткою у книзі постає дійсність, а не слова. Це буття, де цілком нормально, коли маленькі дітлахи проникають з відеокамерою в батьківську спальню, де зрада і помста – поєднання приємного з корисним, де війна реальна переростає в інформаційну.

«Людина – тварина паскудна і недовговічна. Людина мріє вкарбуватись у пам’ять. Лишити слід.»

Спершу «Понтиїзм» може здатися різкою і перебільшеною, але це та книга, яка потребує проникливого і уважного читання. У ній безліч нашарувань, підтекстів, відсилань до інших творів. Тому тут можна говорити про досить потужний дискурс, що навряд чи вичерпається найближчим часом. У своїх казках про кінець світу Олександр Михед прогнозує ймовірні події майбутнього, натякає на ті реалії, в яких нам доведеться чи не доведеться жити. Цікаво, що під час презентації книги на цьогорічному Форумі видавців автор сказав: «Мені тепер трохи соромно, бо я думав, це відбудеться пізніше.» (йдеться про події, описані в книжці). Хоча варто зауважити, що думки письменника з приводу деяких речей співзвучні з дослідженнями американських соціологів (наприклад, праця О. Тофлера «Третя хвиля», 1980). Справді, більшість із того, про що йдеться в «Понтиїзмі» – вже розгортається у нашому суспільстві. Маленькі люди встигли понапридумувати і понастворювати собі великих проблем, де борються з внутрішньою порожнечею та зовнішньою перенасиченістю.

Олександр Михед

Михед не уникає «слизьких» тем, як і ненормативної лексики. Він іще раз підтверджує комунікаційну модель – безпрограшну і ефективну, завжди діючу: суспільство  найбільше реагує на інформацію категорій «сенсації», «сміх», «смерть», «страх», «секс».

«Чому, коли ми щось починаємо розуміти у цьому житті, нас викреслюють зі списків живих?»

Проте не треба думати, що тексти книги – суцільна «жесть». Зовсім ні: тут є і людяність, і навіть чудо.

Словом, «Понтиїзм» – близько 200 сторінок авторської майстерності та нерафінованої реальності. Що у ній об’єктивно, а що суб’єктивно –  читайте і вирішуйте самі. І хай не відлякує вас палітурка!)

 «Ну, і не забувай, скільки людей щиро радіють твоїм неуспіхам і проблемам.»

BookBlog, Аня Яблучна, 17.10.2014