ЗМІ

Олександр Михед – письменник, літературознавець, куратор мистецьких проектів. Автор художньої книжки «АмнезіЯ», яка стала підґрунтям літературно-мистецького мультимедійного проекту «АмнезіЯ project: Відкрита платформа», що увійшов в сімку найкращих проектів світу, за версією  фестивалю «SOUNDOUT!» (м. Берлін, травень, 2014). Збірка оповідань «Понтиїзм»  ввійшла в довгі списки премій «Книга року Бібісі-2014» та «ЛітАкцент року». За кілька тижнів з’явиться друком роман «АСТРА». 

Одна з найбільших бід українського суспільства – ніхто не займається своїм ділом, ніхто не несе відповідальності ні за що. Ні урядовець, ні працівник будь-якої сфери.

Є дві цивілізації. Одна – життя. Друга – виживання. Ну, ви зрозуміли, де ми.

Коли раніше українці їздили закордон, часто казали, мовляв, ми відстали від них років на 20. Потім почали казати на 40. Зараз уже нічого не кажуть. Думаю, ми взагалі живемо в іншому вимірі, в іншій площині.

Мені щастило на підтримку старших людей, які бачили якийсь смисл у допомозі початківцю. Подяка їм не дозволяє закривати очі на справи молодших.

В Україні немає уявлення про дизайн, про красиву і функціональну річ. Ми живемо в знищеному, неестичному просторі. Користуємося жахливими речами. Окрема історія – український книжковий дизайн. Ви взагалі бачили цей сором?

 

Мене виховали два літературознавці. Насправді, вони – найсуровіші читачі моїх творів.

Багатьох дивує, що можна зберегти з батьками дружні теплі стосунки.

Переконаний, що кожен може написати одну захопливу книжку про своє життя. От питання тільки в тому, чи зможе цей хтось написати другу, третю та наступні.

В яку б аудиторію ти не приходив, в якому б просторі не робив акцію чи виставку, тобі потрібно змінювати простір, трансформувати його. І самому адаптуватися до ситуації.

Порно – один із найцікавіших напрямків масової культури. Це найдієвіше мистецтво, від співучасті з яким мало хто може втриматися. Інші види мистецтва можуть тільки прагнути цього – настільки захопити свого глядача/читача/слухача, щоби він став співучасником.

Насправді я не бачу особливої різниці у написанні книжки,режисуванні спектаклю чи куруванні виставки. Так чи інакше, це – розповідання історії та розташування знаків у часі і просторі.

Я не думаю, що маю право говорити про класичну літературу.Ми багатьох речей не розуміємо, губимо контексти, деталі. Нам лишаються лише якісь позачасові речі. Здається, цього замало, щоби зрозуміти ті реальності.

Кілька місяців тому завантажив додаток на телефон. Можна відзначити для себе країни, в яких побував. Додаток це переводить у відсотки пізнання світу. Вийшло негусто. Європа – 21 %. Північна Америка – 2 %. Африка – 1 %. Загалом – світ 5 %. Про яке розуміння світу взагалі може йтися?

Одне з улюблених занять – копирсатися в кіномейнстримі. Там справжні перлини. Вони пояснюють сучасний світ краще за будь-яку аналітику трендів. Зазвичай на мене дивляться, як на навіженого, коли перепитую: «А ви дивилися новий фільм про Супермена? Ну там, де він під Ісуса косить?» Згодом, вже вдома вони включають «Людину зі сталі» (цей новий фільм) і наступного ранку кажуть: «Чувак, Супермену ж 33 роки». І далі за всією міфологією.

Я почав готувати і більше проводити часу на кухні, коли пора було сідати за написання дисертації. Замість неї я був готовий на будь-які експерименти з кухнею. У підсумку я непогано готую.

Старість починається, коли усвідомлюєш, що вже не розумієш сленгу молодшого покоління.

Багато видавців відмовлялися від публікації «Понтиїзма». Анетта Антоненко здавалась якимось недосяжним і захмарним варіантом. Але вона сама мені написала, прочитавши одне з оповідань, яке Ірина Славінська надрукувала на «Українській правді». Мені просто пощастило, бо не знаю, чи сам наважився б написати їй.

У мене фантастичні друзі.

Часом думаю: як же добре, що я не розбираюся в точних науках. Скільки приємних ілюзій про світобудову могли б так легко розвіятись.

Між написанням «Амнезії» і «Понтиїзма» було більше трьох років паузи. Між «Понтиїзмом» і романом «Астра», що вийде за кілька тижнів, була пауза більше року. Тепер, коли книжки виходять щороку, люди підозріло косують і перешіптуються: «А чи не надто швидко він пише?» Лишається тільки відповісти: «Ні, просто мене надто довго не друкували».

Раніше уявляв, що було б якби народився в іншій країні, в іншому контексті? Скажімо, в Штатах. Американський Ніжин – що це могло би бути? Містечко поруч із Вашингтоном? Публікація у «Вашингтон пост»? Чи дорівнювало б це публікації в «Дзеркалі тижня»? І чи тягне публікація в «Кур’єрі Кривбасу» на публікацію в «Нью-Йоркері»?

 

 

Стівен Кінг замінив мені всю дитячу і підліткову літературу. Його книжки добряче вчать моралі і проявам неконтрольованої злостивої фігні, що лізе в нашу реальність.

В 10 класі я вчився кілька місяців в американській школі. На один з уроків мене записали в групу, де були винятково вихідці з Індії та Пакистану. Дітей 25-30. Звісно, такій білій вороні, як я, ніде було сховатися. Вся загадка легко вирішилась. Адміністрація школи просто не знала, до якої етнічної групи може належати людина з прізвищем Mykhed.

Обов’язкове питання від редакції: Як популяризувати літературу серед широких верств населення?

Шукати шляхи інтердисциплінарної взаємодії та нові форми репрезентації літератури. Але найважливіше – це створювати якісний продукт, який вражатиме і змістом, і дизайном.

Персональний сайт: www.mykhed.com

 

АРТмісто, Тетяна Кісельчук, 15.02.2015