ЗМІ

Інна Мочарник

Ерік-Емманюель Шмітт. Зрада Айнштайна / переклад Івана Рябчія. — К.: Видавництво Анетти Антоненко, 2016. — 192 с.

Читання хорошої п’єси з легкістю замінить виставу, а якщо до цього додати розвинуту уяву, можна навіть побачити, як виглядали персонажі в найдрібніших деталях. Для мене такими приватними виставами стали драматичні твори  Еріка-Емманюеля Шмітта «Готель між двох світів» та «Зрада Айнштайна».

У першій з них герої потрапляють ліфтом до дивного місця, яке хтось з них сприймає як готель, хтось як психіатричну лікарню. Тільки ті, хто там вже давно як Маг або не вперше, як Лора – знає, де він опинився.

Крім прибулих, у цьому місці є ще і постійні мешканці: дівчина та хлопець у білому, яких кожен називає по-своєму (Гавриїлом, Емануїлом, Рафаїлом), а також періодично у їхньому супроводі з’являється Доктор С., персонаж, якого дехто з присутніх бачить чоловіком, як Президент, а хтось молодою  жінкою, як Жюльєн Порталь. Така невизначеність дає повну свободу уяві читача. Хто така чи такий доктор С.?

Справжній лікар чи смерть, а може, провідник між двома світами, той, хто має втішити і заспокоїти душі в поміжному стані і підготувати перехід, куди б не довелося? Адже готель і справді між двох світів, а хто там опинився – зараз ні живий, ні мертвий, тобто – в комі.

Автор збирає разом людей, які могли б ніколи не перетнутися за інших обставин, а якби одне одного і побачили – це була б лише миттєва зустріч, яка не лишила б жодного сліду в пам’яті. Справді, що спільного в скептика Президента, зацикленого на зароблянні грошей, бідної прибиральниці, яка за своє життя не знала нічого, окрім важкої праці, що і зруйнувала її, Магом та журналістом-гульвісою, який легковажно звів своє життя до існування. Та нічого спільного. Але, опинившись разом, вони починають спілкуватися, щоб якось вбити час і зрозуміти, що відбувається.

Читайте також: Дві контрастні п’єси Шмітта, які є перемогою

Оскільки п’єса не передбачає втручання автора, крім коротких ремарок, персонаж – це те, що і як він говорить. Підвішеність у просторі і часі контрастує з еволюцією персонажів, які продовжують приймати рішення, змінювати у процесі спілкування своє ставлення до життя, приходять до певних висновків, а хтось навіть закохується.

«Готель між двох світів» утверджує свободу вибору, яку автор дає і персонажам (або змінитися і дати собі шанс на щось краще, або не зробити жодних висновків), і читачам, не тільки невизначеністю у баченні певних персонажів, але і чистим відкритим фіналом.

І навпаки, у «Зраді Айнштайна», читач не має такої свободи, оскільки йдеться про певний період життя реальної історичної особистості – Альберта Айнштайна після його переїзду в 1930-х до США, у зв’язку з приходом до влади у Німеччині націонал-соціалістів (фашистів).

Однак попри значні відмінності ці дві п’єси об’єднують гуманістична ідея: цінність людського життя понад усе, незалежно від соціального статусу, кількості нажитого чи успадкованого майна та поглядів на життя, в той же час відповідальність людини у цьому світі, за себе і за свої вчинки величезна.

«Людина – не просто витвір природи: вона творить себе сама. Ми здатні покращувати себе. Я мрію про день, коли люди позбавляться жорстокості і страху… Головна проблема на сьогоднішній день не атомна бомба; головна проблема – те, що відбувається в душах людей. Перш ніж роззброювати військових, слід роззброїти серця»

Читомо, 15.10.2016