Любко Дереш – один з найпопулярніших письменників України. Нещодавно він закінчив роботу над романом-трилогією “Біжи й кричи”, і, гіпотетично, на початку 2017-го можна очікувати першу частину книги. А поки що на своїх сторінках в соціальних мережах Любко викладає невеликі уривки з чорновиків роману. Розмова про ранню творчість, пошуки себе, Абсолют, проблеми літературного простору України та літературу загалом.

В 17 років вийшла твоя перша книга, ти досить рано сформувався як успішний письменник, про якого заговорили. Як тоді це все сприймалось?

Це було трохи шоком, хоча я ні собі, ні оточуючим у цьому не зізнавався, це все тривало впродовж 5-7 років. І коли я почав поступово усвідомлювати, що ж відбувається, я зрозумів, що потрібно робити паузу та обмислити: для чого я пишу, для кого? І саме в той момент я перестав писати, приблизно на 5 років. Мені було дуже важливо знайти відповіді на ці запитання, бо рано чи пізно й так доведеться розібратися, що мене мотивує до писання.

Як ти зараз сприймаєш свої перші твори?

Я радий, що дитинство відійшло. Радий, що мені вже непотрібно до них ставитися якось особливо. Вони непогані, але по-своєму вони вже застаріли для мене. Вони існують для своїх читачів, я їх люблю, проте відмовився від ідеї переписувати що-небудь. Це вже минуле, а зараз відбувається щось інакше. Це “інакше” триває для мене останні чотири роки.

В твоїх книгах присутні ключові моменти культури іншої країни, особливо Індії. Це просто твоє відчуття світу через таку призму?

В мене в житті дві важливі віхи культурні були: Латинська Америка, з ацтеками, майя і тольтеками, та Індія. Останні книги були більше присвячені Індії: і “Миротворець”, і “Остання любов Асури Махараджа”, весь синайський цикл був пов’язаний з Індією, тому що я мешкав у Єгипті, в цей період в мене теж була поїздка в Індію, де я багато для себе почерпнув. Чому так? Мені бракує в українській та в європейській культурі глибини філософії, яку я шукаю. Я з задоволенням сприймаю пост-модерн, сучасні культурні експерименти. Свого часу я намагався віднайти живильне джерело в працях алхіміків та в європейській кабалістиці. Я не хочу сказати, що це недостатньо глибоке, просто воно не моє.

Останнім часом якій літературі приділяєш увагу?

Останнім часом я більше читав авторів минулих часів. Це ще відголоски мого приватного марафону — прочитати 100 найкращих книг всіх часів і народів. Читав Вільяма Голдінга, літературу 18-19 століття, читав Гомера. З сучасних мені подобається Джон Максвел Кутзее, мені його відкрила Оксана Забужко, дуже подобається Джонатан Франзен, який написав романи «Свобода». Останнім часом я не слідкував за художньою літературою, а займався суто предметними дослідженнями, тому що практично півтора роки я працював над романом, читав усе, що пов’язано з темою роману, це широкий спектр авторів: економіка, новітні технології, філософія, це було широке дослідження сучасного суспільства.

Стільки часу ти приділяєш кожному роману?

Насправді для мене це була виняткова робота, і я ще не готовий про неї говорити, ще не повністю закінчив. Як правило, для мене робота над книгою триває десь до року часу.

Для кого ти взагалі пишеш? Ти про це задумуєшся?

Так, задумуюсь, але чим більше задумуюсь, тим страшніше мені стає. Я розумію, що на це потрібно дати якусь однозначну відповідь і працювати з аудиторією, а в мені щось чинить опір. Зараз це аудиторія від 25 до 40 років. Ця остання книжка вже розрахована на сформованих людей, які розуміють, які процеси відбуваються в світі, які процеси відбуваються в самій людині. Але я знаю, що велика частина моєї аудиторії це також молоді люди. Мій особистий досвід читання, коли я в віці 16-20 років читав книги, які розраховані на зрілу аудиторію, говорить, що ця юна аудиторія не зникає. Всі в юному віці хочуть дорослішати. Тому я вирішив, що це нормально — орієнтуватися на зрілу аудиторію, але дозволяти молодим самим розбиратися в книзі, гуглити, запитувати те, що незрозуміло.

Як боротися з існуванням масмаркетової, низькопробної літератури, яка швидко поширюється на книжковому ринку?

Потрібно якось суспільству показувати, що література веде до ефективності людини. Читаючи певну літературу, люди ставатимуть ефективними, або в своїй діяльності, або в комунікації як люди, як індивідуальності. І можна було б навіть ввести показник, який би наочно показував, що різна література має різний коефіцієнт ефективності.

Часто говорять, що в Україні немає літературного ринку, чи це просто не сприймається багатьма людьми вітчизняний продукт?

В мене закрадається підозра, що люди, які мають такі суперечливі  думки, просто не мають спільного культурного простору, де вони перетинаються. Немає майданчиків,  де люди б зустрічалися, одна критика на всіх. Існують локальні потоки, наприклад,  френдстрічки на фб, але можуть існувати такі паралельні потоки, про які ми не здогадуємось, тут може бути застій, а зовсім поруч презентації новинок, тому наступні роки варто присвятити створенню єдиної платформи критики, і щоб ця критика була не надто високочолою. Важливо обговорювати не просто подію, а її зміст. Молодому поколінню зараз важко судити про книжки, важко висловлювати якісь думки, тому що цей навик обдумування, рефлексії розвинений дуже слабо. І от одним із завдань критики є розвинути цю рефлексію. Те, що пише Жадан чи Андрухович, далеко не всі читачі прочитують з належним рівнем розуміння. І критика, не претензійна, але від того не менш розумна, може підіймати цей пласт.

Зараз можна просто загубитися в великому потоці інформації. Як не пропустити щось дійсно важливе та цінне для себе?

Важливі рейтинги, які структурують цю інформацію, які пролітають повз тебе, наче стріла, але ти встигаєш побачити: що за цей місяць з’явилося нового в українській музиці, фільмах чи в літературі. Таких рейтингів українського культурного контенту замало.

Часто спостерігається поділ суспільства на столицю, декілька адміністративних центрів, де зосереджені події, культурне життя, та периферію, де потрібно розвивати цю галузь.

Я би трохи посперечався з цим, читав соціологічні опитування і так виходить, що люди поза столицею зараз читають більше, обізнані краще в літературних новинках. Очевидно, що вони відчувають на собі тиск: вони слідкують за новинками, на відміну від киян, які в цілому інформаційно пересичені, але це не знімає глобально проблеми регіонів. Дійсно, така неоднорідність є. Їй можна протиставити тільки мережеві стратегії, як читання на місцях, літературні клуби. Таких регіональних ініціатив уже є достатньо багато. Їх ефект не може проявитися одразу, для стрімкого перетворення потрібна державна ініціатива.

На чому ти виростав, що тебе сформувало як особистість?

Найбільше мене формувала музика, це був рок-н-рол, хард-рок і арт-рок, потім ще до цього списку додалась електроніка. Що стосується літератури, то вона була доволі строкатою, і мені значно більше поміняла свідомість не стільки художня література, як науково-популярна. З художньої, насамперед, це були Стівен Кінг, Лавкрафт, Едгар По. Було багато наукової фантастики — Кліфорд Саймак Кейт Лаумер, Пол Андерсон, Алан Дін Фостер, Фріц Лейбер. Фентезі я практично не читав, не рахуючи Урсули Легвін. Потім  відкрив для себе літературу більш поважну, починаючи з Іздрика та Андруховича, закінчуючи латиноамериканськими постмодерністами. Особливо близькими в цій іншій літературі мені були бітники, Вільям Берроуз – один з улюблених авторів того часу. Що стосується наукової літератури, то вона дала тему письма, це була наука нової парадигми, яка почала виникати після 40-х років: праці Станіслава Грофа, Фрітьофа Капри, та цілу низку авторів “нової хвилі”. Потім відкрив для себе інтегральну психологію Кена Уілбера. Достатньо довго і глибоко досліджував творчість Карлоса Кастанеди.

Ти сам хороший психолог?

Мені здається, що поняття хорошої психології зводиться до поняття безумовної поваги, тобто вчишся поважати всіх без виключення, без огляду на жодні якісь обставини — але виражаєш цю повагу по-різному. Моє життя стало значно ефективнішим  завдяки цьому принципу. Кожна жива істота, і навіть нежива річ, як от телефон, якщо до нього ставитися з повагою, він служитиме по-іншому, значно краще, ніж якщо ставитися до нього зневажливо. От і вся практична психологія. Повага — це надрелігійний і надкультурний принцип, який закладений у всіх серйозних культурах, традиціях, який витікає з того, що все живе так чи інакше є частками Абсолюту. Я вірю в Абсолют, я вірю, що Абсолют включає в себе все і закономірно приходжу до висновку, що, поважаючи всі Його часточки, роблю кроки до того, щоб мати якість стосунки із Ним.

Містика, вищі сили, Бог, вони присутні в твоєму житті?

Для мене це все описується словами Абсолютна Істина. Я старюсь знайти і релігійне, і філософське пояснення своєму життю. Без релігії внутрішнє життя є неповноцінним, це природній атрибут кожної людини.

Повноцінна особистість так чи інакше має відчуття чогось трансцендентного. Це може виражатися як усталена традиція, а може й не мати вираження, може бути просто внутрішньою інтуїцією. Водночас я шукаю для себе раціональні філософські пояснення, У трансцендентному можна було б загубитися, або перетворитися під його впливом на сентименталіста, а філософія якраз допомагає збалансувати все.

Тобі ніколи не здавалось, що наше життя схоже на театр?

В мене був цілий період життя, коли я дуже щиро роздумував, що цей світ мусить бути або сном, який мені сниться, або великою сценою, де всі змовилися і кожен грає свою роль. Врешті-решт, в мене з’явилась підозра, що всі ці ролі грає Абсолют, і я задіяний в цю виставу з Його примхи. А часом це пронизливе відчуття відходить, і все знову здається дуже банальним.

І наостанок хочеться дізнатись, що тебе мотивує?

Мене дуже сильно мотивує те, що я можу надихнути інших людей змінити свої погляди, побачити присутність великого сенсу поруч. Іноді мені здається, що я відчуваю глибинний сенс життя і це відчуття настільки прекрасне, що хочеться ділитися ним з іншими. Мене надихає, що інші люди можуть вдихнути в себе це відчуття, читаючи мої книги, і знайти своє сприйняття цього великого сенсу, потім передати цей вогонь далі. Мені дуже подобається фраза Ральфа Уолдо Емерсона — “Одна свічка запалює тисячу вогнів”. Для мене це одна із ключових фраз життя.

Територія твого розвитку, Тетяна Коробка, 24.06.2016