ЗМІ

 

24.08.2014
Олександр Михед

Робота Миколи Гончарова для конкурсу "Стоп Цензурі"

Популярний нью-йоркський он-лайн журнал світової літератури Words Without Bordersпредставив спеціальну тему "Метаморфози реальності: нова українська література".

Твори українських письменників Тані Малярчук, Сашка Ушкалова і Тараса Антиповича з’явилися в перекладі англійською Михайла Найдана, Вілліма Блекера та Ірини Шувалової.

Пропонуємо вашій увазі есей Олександра Михеда, котрий виступив гостьовим редактором цієї добірки.

Метаморфози реальності

Щойно починається розмова про місце України на глобальній мапі, відразу згадую стару карикатуру, яку побачив колись в американському підручнику історії.

Розгублений учень сидить перед мапою, на якій позначено кордони країн колишнього Радянського cоюзу, чухає потилицю і каже: "Як я, по-вашому, маю тепер вивчити назви ще 15 країн?" Україна – одна з країн східно-європейського регіону. Одна з тих територій, які звикли називати на Заході – Росія.

Хвилі світового інтересу до української теми і українського мистецтва мають доволі чіткий ритм. З періодичністю приблизно в 10 років у світовому контексті виринає українська тема – і кожного разу не завдяки позитивним новинам.

Кожного разу це жорсткі політичні події, які здатні пробитися крізь сітку новин і зайняти своє місце у повістці дня ключових інформаційних агенцій.

І якщо події осені 2004 року, які світ знає під назвою мирної "Помаранчевої революції", не залишили особливого сліду в глобальній культурі та масовій свідомості (хіба що у блокбастері "Війна світів" Стівена Спілберга є згадка про те, що перші звістки про вторгнення прибульців ідуть з України), то протести осені-зими 2013-2014 точно залишать глибокий слід не тільки у свідомості кількох поколінь українців.

Ці події представляють один із перших конфліктів, які носили направду глобальний конфлікт завдяки миттєвій реакції соціальних мереж. Революція он-лайн. Глобальна інформаційна війна за симпатії глядачів.

Для всього світу – локальний конфлікт, який переживався як вражаюча телевізійна трансляція. Медіа перетворили саму реальність на віртуальну хмару, в якій існують віртуальні герої, віртуальні сутички та віртуальні злі персонажі. Однак зовсім невіртуальні жертви.

Коли я пишу ці рядки, східна частина країни охоплена військовими діями проти бойовиків і терористів, більшість з яких – закинуті з Росії. Щоденні переліки убитих військових перетворюються на буденність, нову реальність, в якій живе країна. І є відчуття, що житиме ще дуже довго.

Прощання з радянським минулим затягнеться. Постколоніальна боротьба з імперськими амбіціями розтягнеться на роки. Викарбовуючи національну ідентичність та визначаючи наше повсякденне життя.

Пропозиція Words Without Borders представити добірку сучасних українських письменників приховувала кілька спокус і небезпек. Одна з них – представити твори, створені на хвилях революційного запалу.

Але, здається, для цього краще підійдуть пересувні виставки мистецтва, народженого Майданом, які нині мандрують світом, і їхня візуальна мова скаже поки що більше, ніж історії та поезії, створені як пряма реакція на революційні події.

З іншого боку, існувала спокуса представити добірку письменників, чиї твори виходили окремими виданнями закордоном, в тому числі і в перекладах англійською в Сполучених Штатах.

Однак існував ще третій шлях. Долаючи спокусу представити протестне мистецтво, хотілося зібрати твори, актуальність яких не залежить ні від політичної ситуації, ні від випусків новин. Представити твори письменників приблизно одного покоління. Вихідців із різних регіонів країни. Тих, чия творчість, можливо, визначатиме обличчя української літератури в найближчі десятиліття. Ті, чиї найважливіші твори ще попереду.

Оповідання, зібрані в цій публікації – це частини ширшого наративу, фрагменти концептуальних збірок історій. Вони спрацьовують як самодостатні твори, однак у ширшому контексті колекцій оповідань, де були вперше опубліковані, вони прибирають нового звучання.

Добірка увиразнює кілька концептуальних моментів, властивих сучасній українській літературі. Зв’язок із бароковою традицією, що для української культури має неймовірну важливість протягом століть, увиразнюється роботою з бароковим концептом memento mori. Але набуває нового звучання у поєднанні з концептом метаморфози – сюрреального перевтілення людини, перехід у нову фізичну оболонку.

Одна з прикметних особливостей української літератури останнього десятиліття – дослідження і зображення реальності не прямо, через реалістичний наратив, а радше по-кривій, через елементи сюрреального, фантастичного.

Криві дзеркала реальності.

Хоч часом, здається, що тільки такі дзеркала здатні правдиво зобразити довколишню реальність, яка за останні два десятиліття зазнала в українському контексті переходів від радянської руїни до дикого капіталізму, олігархату та VIP-життя в гламурних декораціях, однак із радянською сутністю. Розмивання цінностей, переформатування ідеалів призводить до розламів. Свідомості. Реальності.

Збірка оповідань "Жесть" (2013) Сашка Ушкалова (нар. 1983) одна з найбільш динамічних, комічних і абсурдних книг останніх років. Наратив про повсякдення постійно зісковзує в абсурд.

Реальність вивертається назовні завдяки гумору та особливій інтонації автора, за якою, щоправда, прочитується глибокий сум. Ушкалов, який починав як поет і автор абсурдистських п’єс, фактично перетворюється на найбільш перспективного автора малої прозової форми.

Таня Малярчук (нар. 1983) – одна з найвідоміших українських письменниць, яка випрацювала свій особливий стиль. Тонке помежів’я між реальним та сюрреальним, в якому сон стає повсякденням, а буденні речі прибирають незвичних форм. Її концептуальна збірка "Звірослов" (2009) – це переосмислення бестіаріїв минулих епох, книг про фантастичних тварин.

У "Звірослові" натомість люди описуються, як звірі, а світ тварин має прямі проекції на світ людей. Метаморфози і мінливість фізичних форм визначають життя "маленьких", непримітних, "негероїчних" людей, що населяють "Звірослов".

Роман в оповіданнях "Хронос" (2011) Тараса Антиповича (нар. 1978) розповідає про життя після 2040-го року, коли було винайдено хрономат – пристрій, здатний висмоктувати біологічний час із живих організмів і повертати його у будь-яке тіло.

Книга Антиповича не має наскрізного героя. Кожна історія розширює межі створеного світу, і письменник показує катастрофічні масштаби впливу винаходу на життя людей (злочинне викрадення чужого часу, нецільове використання державних фондів і жирування чиновників, хроно-наркотики, занепад церкви тощо).

Та хоч би якими фантастичними видавалися сюжетні повороти, ледь не всі вони мають прямий зв’язок із сучасними українськими реаліями.

Через фантастичне читач приходить до повсякдення.

Шлях до взаєморозуміння пролягає через мандрівку химерною реальністю, розірваною суперечностями і протиріччями.

Шлях до своєї ідентичності неможливий без метаморфоз (тіла? свідомості?)

Шлях віднаходження себе (на глобальній мапі? в межах власної країни?) неможливий без погодження з собою.

Та іншими.

Українська правда, Олександр Михед, 24.08.2014