ЛЮБКО ДЕРЕШ: «КАНОНИ ПЕРЕСТАЮТЬ ГРІТИ»

Про кохання і вічність, філософію буття і естетику писання Cultprostir розпитував у Любка Дереша.

Мирний шлях суспільних змін є домінуючим. Війна – це виняток, який перериває хід історії. Світ змінюється через еволюцію, змісти, ідеї, коли приходять культурні герої – люди, що пережили випробування та здійснюють вчинки, приносять нові знання, світоглядні засади, і цим завойовують собі славу, перемінюючи світ. Україна зараз відкрита для запилення цими новими культурними героями. Старе суспільство, а до нього належу і я, і ви, зазнало сильного струсу. Ми не знаємо, що буде далі, але явно не хочемо того, що було колись.

Суспільство не розраховане на те, щоб чути думки, відмінні від думок більшості, ще менше воно налаштоване на те, щоб прислухатися до тих, хто не висловлює свою позицію  надто гучно. Так було завжди. Мудреці відрізнялися тим, що не кричали про свої знання, а ставали прихистком для тих, хто уже настільки наївся тим, що відбувається у потоці життя, втомився, що хоче прислухатися до тихого голосу мудрості. Неможна прислухатися до натовпу, бо тоді не буде розвитку. Ти повинен виваритися в своїх думках, ідеях, усвідомити себе в мейнстримі, щоб дійти до чогось дійсно важливого.

 

Процес творення від самого початку має виникати від гармонії з собою.

Війна почуттів – це те, на що перетворюється інформаційна війна, коли вона входить в резонанс із соціальними мережами, коли люди втрачають те вістря, за яке ведеться боротьба. Український націоналізм проти російського шовінізму змусить з’явитися якусь проміжну ланку, що буде знаходитись десь посередині. Крайнощі можна подолати, якщо трохи переописати ситуацію. Український націоналізм, що будується на засадах УПА, та російський шовінізм є явищами архаїчними. Їм протистоїть постноваторська, постмодерна тенденція, яка йде з Америки як центру породження новітніх змістів.  Отже, знову нове бореться зі старим. Чому постмодерному погляду важко перемогти? Бо він вихолощує значення особистості.  А культура існує лише тоді, коли є особистість, що породжує сенси. Технічні чи економічні здобутки не змушують внутрішній світ людини розкриватися. Вони лише супровід. Постмодерний світогляд намагається схилити людину в бік речизму, зацикленості на споживанні. Архаїка ж, з одного боку, є привабливою, бо захищає, дає зв'язок із минулим, родинну опору, чітку систему цінностей  і поведінки. Але слабкість архаїки в тому, що в наш час відбувається підміна понять, наприклад, в релігії. Коли тих істин, про які заявляють, не дотримуються в житті. Канони перестають гріти. Люди, які знаходяться зараз між двома фронтами − архаїчним і постмодерним – повинні спробувати дійти до глибинного розуміння себе, щоб табору вийти з цієї війни світоглядів переможцем. Якщо мати щирість і певну удачу, то можна досягти тієї точки, де саме народжуються традиції, автентичність. Вона — над архаїкою і над постмодерном.

Процес творення від самого початку має виникати від гармонії з собою. Тебе можуть переповнювати різні емоції – хвилі, що підіймаються всередині людини. Письменник як людина, що працює з емоціями, − це серфер, який вчиться бути на гребені переживань. Саме тому кажуть, що треба ловити натхнення, найвищу хвилю, бо постфактум створити щось вартісне справді дуже важко. Емоційні хвилі резонують. Ти можеш відчувати піднесення і раптом згадати про речі, які викликали це саме почуття колись давно. Ланцюжок може продовжуватись безкінечно, і не тільки в спогади але й у передчуття, в майбутнє. Можливо, саме з цього виникає здатність письменників передбачати майбутнє у своїх творах. Свобода фантазії дає можливість переносити моменти з власного життя в твір. Тоді ти справді на гребені, в гармонії з хвилею творіння.

 

 

Колись я думав над тим, чи повинен у письменника бути якійсь фільтр чи-то набожності, чи-то моральності, який би не дозволяв змалювання певних сцен. Але коли ти починаєш розуміти, що є оті хвилі, а твоя задача бути їх провідником, тоді розумієш, що кожна хвиля, яка б вона не була, хтива, зла, добра, пристрасна, вона потрібна, адже ти не знаєш, в яке полотно вона потім перетвориться. Задача письменника − не оцінювати, а бути прозорим середовищем, яке пропускає хвилі. Прозорість обеззброює. Коли читач зустрічає цю прозорість у творі, йому не потрібно потім пояснювати, що добре, а що погане — прозорість автора робить всі речі само собою очевидними.

У «Піснях про любов і вічність» мені хотілось передати радість від пізнавання себе, коли ти за багатьма своїми несправжніми «я» раптом бачиш себе реального. І коли ти зустрічаєшся з нею таким невідомим собою, вже не можеш сказати: «Це не я!» Якщо цій сутності дозволити жити, відкинувши все те, що не давало задоволення від життя, людину заповнить щастя, почуття свободи, всеосяжності.

 

Письменник − це серфер, який вчиться бути на гребені переживань.

Кохання не зникло, але воно перейшло в інші форми. Для молоді воно стало більш предметним, матеріальним, бо вже цілому поколінню простіше виражати свої почуття не словами, а через якісь певні речі. Це велика проблема соціальних мереж, цей емоційний аутизм, бо в них людина не зможе навчитися висловлюватись як, наприклад, Ґете чи Лев Толстой. Молодь втрачає здатність розрізняти ці почуття. Фото, демотиватори, листівки – все це тонкі шифрограми, покликані замінити слова, якими раніше позначалися відтінки емоцій. Люди відчувають, що в таких речах є щось тепле, тому діляться ними, але вербалізувати не можуть. Напевне. Це треба просто пережити.

Є кохання, а є любов. Кохання – це збудження почуттів. А любов – це рівний стан, коли ти не стільки береш, скільки віддаєш іншій людині. Я б сказав, що кохання – це любов у своїй trial-версії. Проходить рік, три, сім років, і trial -версія вимагає від тебе купити продукт або відмовитись. І люди часто відмовляються від повної версії. Або шукають варіанти, як зробити хак. Якщо ж ти готовий пожертвувати своїм піратським задоволенням заради благополуччя і вмиротвореності іншої людини, чесно платиш своїми зусиллями, терпінням, часом і, в принципі, радий вже тільки з цього, це означає, що в серці з’являється любов. 

Фото: cultprostir.ua

CULTProstir.UA, Анастасія Герасимова, 22.08.2014