ЗМІ

Останнім часом герої романів, повістей і навіть буденної публіцистики, які рясно вродили у новітній українській літературі, шукають шляхів як не в серце темряви і основу світобудови, то вже точно до катарсису і виходу з геополітичного піке

А що собі думають з цього приводу їхні автори?

Скажімо, роману "Астра" Олександра Михеда (Л.: Видавництво Анетти Антоненко) передує, звичайно, чудова жанрова ознака твору, але несподіване застереження тут-таки завертає назад всі передові думки, що з’явилися було при цьому. Так, психотрилер, це просто чудово. Утім, далі ще страшніше, бо задовго до пригод головного героя усе воно відсилає до моторошної історії нашої літератури вкупі з мистецтвом.

По-перше, історія про Віктора Варецького, якій присвячено цей роман, обов’язково нагадає сумлінному читачеві про трагедію Віктора Зарецького, чоловіка Алли Горської, красуні-художниці, якій вигадники з КГБ відрубали голову за любов до народної культури, а не соціалістичного реалізму. По-друге, застереження на початку роману: "Я вбив їх усіх. Знищив святі мощі Великих мерців. Увігнав кілок у їхні розкладені, червиві серця. Так, я той скажений українець-маніяк, який те все накоїв". Хіба це не з класичного твору Леоніда Кононовича, батька українського бойовика? Якщо ні, то все одно процитуємо напам’ять: "Я, зомбі, прийшов на землю своєї батьківщини ґвалтувати юних комсомолочок з медовими посмішками, рвати язики партійним секретарям і рвати горлянки сексотам".

По-третє, хоч це й приємно, але про історичну конспірологію після Володимира Єшкілєва у нас ніхто не писав. Хіба що Любко Дереш, але він вчасно схаменувся і повірив у мир у всьому вирі, а в Михеда все ще наживо, з інтересом, інтригою і психологічними асоціаціями, які дають фору всім тутешнім аналогіям. Тут і Великі мертві – Платон, Макіавеллі обов’язково Пилип Орлик – і таємнича організація, і не менш загадковий семінар у чорта на куличках, як у романі "Трохи пітьми" вищезгаданого миротворця. 

Коротше, літературні часи нашої сивої "незалежної" давнини пригадає не кожен, і важливіше, мабуть, те, що вони добряче мутували в прозі Олександра Михеда. Адже його "Астра" - це справді сучасний роман. Хай-тек, старт-ап і вайфай на Троєщині, яка, на щастя, не так швидко мігрує в Troya, як у "Московському дивертисменті" Володимира Рафеєнка. І головне, є що залишити нащадкам з соціокультурної історії нашого повсякдення: "Офіціант приніс рахунок. 75 гривень. 5 гривень за додатковий мед. Я відкрив гаманець. Там 71 гривня і два жетони на метро. -  Влад, у тебе не буде 5 гривень? - знічено запитав я. Вона закотила очі. -  Завжди у тебе так, Віто. Завжди. Як не срачка, дак пердячка".

Еспресо TV, ІГОР БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО, 19.10.2015