ЗМІ

Цього року світова спільнота відзначає 100-річний ювілей Октавіо Паса, видатного мексиканського письменника, якого 1990 р. було нагороджено Нобелівською премією «за пристрасні всеохопні твори, позначені чуттєвим інтелектом і гуманістичною цілісністю». Всесвітню славу авторові принесла збірка есе «Лабіринт самотності», яка була надрукована 1950 р. Вона досі займає гідне місце поряд із такими шедеврами, як «Дон Кіхот» Сервантеса, романи Гарсії Маркеса, оповідання й поезії Борхеса або філософські трактати Ортеги-і-Гаcсета. Зважаючи на високий статус цього твору в іспаномовній літературі, вихід у світ “Видавництвом Кальварія” україномовної версії цієї книги, створеної перекладачем Сергієм Борщевським і дизайнером Віталієм Кравцем, є справжньою культурною подією. Презентація видання відбулася 5 червня 2014 р. у театрі «Колесо» за участі Надзвичайного й Повноважного Посла Мексики в Україні пані Беренісе Ренлон Талавера.

Перед читачем – невелика за обсягом книга, яка містить ключ до розуміння національних, історичних і культурних проблем Мексики. Що з’являється у пам’яті українця, коли згадують цю без перебільшення велику країну з майже 120-мільйонним населенням і багатющими історією та культурою? Можливо, ацтеки, срібні ювелірні вироби, жахи фронтиту, що утворився на кордоні з США, кітч, пов’язаний зі смертю і, звичайно, мексиканські серіали, які сформували свідомість мільйонів людей на пострадянських просторах. Звичайно, такий обсяг знань про Мексику є обмеженим. Ця країна заслуговує на більшу увагу, адже, як доводить Октавіо Пас, її досвід має універсальне значення і є показовим для розуміння тих пасток, до яких потрапляють колонізовані нації в пошуку самих себе.

Численні критики, пишучи про «Лабіринт самотності», одностайно і слушно вказують, що визначальною рисою книги є безжалісне ставлення Октавіо Паса до Мексики й мексиканців. Письменник дає доволі жорсткі оцінки співвітчизникам. Так, своє перше есе він починає з образу  пачукос – «юнаків, переважно мексиканського походження, які живуть у містах Півдня (США – О.П.) й вирізняються як своїм вбранням, так і своєю поведінкою та мовою. Інстинктивні бунтівники, проти яких не раз озлоблявся північноамериканський расизм» (с. 12). Вони більше не хочуть ідентифікувати себе з Мексикою, але, через свою екзотичність, сприймаються мешканцями США як чужинці й залишаються в їхніх очах мексиканцями. Цей, на перший погляд, поодинокий феномен, для Октавіо Паса має символічне значення для осмислення визначальної особливості мексиканської ідентичності – розколотості національної свідомості.  У наступних есе письменник поглиблює свій аналіз і стверджує, що мексиканець боїться світу і ховається за різноманітними масками й ритуалами, найвідомішим із яких є карнавали смерті.

Гортаючи сторінки минулого, Октавіо Пас досліджує основні етапи формування цього непродуктивного типу свідомості. Кожен період мексиканської історії – Конкіста, часи Колонії, боротьба за Незалежність, ліберальне й позитивістське століття і, звичайно, двадцяте століття, позначене намаганнями вийти з тіні США, – тільки посилюють стан відчуженості мексиканця й цілої мексиканської нації від світу та самих себе. Тільки Революція була проривом до автентичного єства Мексики, але й вона, на думку письменника, не принесла бажаних результатів.

«Лабіринт самотності» – це своєрідний путівник, який не прикрашає землю, до якої запрошує. Письменник дивиться на Мексику чесно й об’єктивно, споглядаючи її з любов’ю, але несентиментально і жорстко. Для нього закритість, яка вирізняє мексиканця, є результатом не тільки зовнішніх обставин (колоніальна і культурна залежність від Іспанії, Європи й США), а й того внутрішньо недосконалого устрою, який вирізняє мексиканський «життєвий стиль» загалом, сформований довгими віками поневолення. Ця твереза, мужня й мудра книга закликає відмовитись від «поверхневого» мислення і постулює потребу повного розкриття національної свідомості як через повернення до традиції, так шляхом засвоєння глобальних впливів.

Точка обзору мексиканської історії й культури, обрана Октавіо Пасом, дає змогу прочитати власну країну не тільки як специфічно мексиканський (або латиноамериканський) текст, а й як частину загальнолюдського наративу. Так, письменник пропонує оригінальне трактування концепту «лабіринт», який є ключовим для всієї сучасної, насамперед постмодерністської культури. В Україні значно більше відоме Борхесівське розуміння цього явища як синоніму багатовимірного тексту або будь-якого іншого конструкту людського розуму, що складається з численних цитат і передбачає невичерпну множинність інтерпретацій. Октавіо Пас переносить метафору «лабіринту» в площину безпосередньої дійсності й розглядає її як уособлення заплутаності та складності психічного і духовного життя індивіда, нації, людства. Це стан загубленості, який утворюється і через помилки індивідуального мислення, і через непередбачуване плетиво різноманітних обставин. Приблизно так почувається Сімон Болівар у відомому романі Габріеля Гарсіа Маркеса.

Таке глибоко гуманістичне тлумачення концепції «лабіринту» дає змогу Октавіо Пасу подивитися на Мексику й «мексиканськість» як на типові ситуації, в яких опиняється кожна людина, група або нація, чию свободу було вкрадено.  Розповідаючи про «своє» як про частку глобального, Октавіо Пас ламає стіни гетто, адже вже саме усвідомлення факту, що «лабіринтом» є і будь-яка форма життя, і процес мислення, і закоханість, і смерть, і розбудова держав привчає мексиканця не перебільшувати значення власних страхів, неврозів, зривів і криз, а дивитися як на них як на хворобу зростання, яку за умов досягнення розумової і психічної зрілості можна навчитися долати.

Подібну стратегію використовує Октавіо Пас і для осмислення проблеми «самотності» – ще одного універсального стану, який характеризує людину сучасності. Письменник веде мову про те, що кожен мексиканець, як і кожний індивід, залишений наодинці з собою. Бути відокремленим і не знаходити розуміння – це доля людського роду, а конкретний вияв самотності є ланкою в ланцюгу багатьох інших самотностей – індивідуальних, групових, усесвітніх. Позбавлена опертя і залишена напризволяще Мексика повторює шлях людства, яке живе страхами, тривожними видіннями, відчуттям непевності, що слугують будівельним матеріалом для лабіринту самотності. Водночас, самотність мобілізує енергії і примушує знаходити засоби для освоєння холодних просторів. Вона надає вільний час і усамітнення, без яких неможлива свобода. Додаток до книги, який так і називається «Діалектика самотності», можна вважати своєрідним підручником життя, оскільки в ньому йдеться про те, чого має навчитися Мексика (а разом із нею і весь світ), аби переплавляти  відчуження на творчість.

Таким чином, Октавіо Пас вписує розповідь про мексиканську національну ідентичність у глобальні загальнолюдські процеси. Відтепер Мексика назавжди отримує свій незабутній голос і стає видимою для інших країн світу. Письменник закликає її покінчити з інфантилізмом і підлітковими синдромами та тверезо переосмислити себе в контексті світового досвіду. Тільки так вона можне знайти вихід зі свого «лабіринту самотності».

ЛітАкцент, Олександр Пронкевич, 10.06.2014