ЗМІ

Це міг би бути моралізаторський твір про очевидне ‒ про те, як важливо поважати батьків, бо авторка книжки ставила собі за мету «нагадати про їхні жертви, їхню любов, палку, але часом таку болючу». Натомість вийшла мудра, поетична, трохи сумна, історія з неповторною південнокорейською атмосферою гучного й залюдненого Сеула та одного невеличкого провінційного селища.  

Роман побудовано за принципом ретроспекції: оповідь починається з того, що 69-річна Пак Соньо, дружина, мати й бабуся, губиться у метро мегаполіса, вирушивши на гостини до своїх дітей. Родина розгублена. Раптом «усе те, про що старанно уникали думати, опинилося на поверхні» ‒ байдужість, давні образи, дитячі ревнощі. Троє вже дорослих дітей Пак Соньо та її чоловік, перекладаючи провину перед нею одне на одного, погіршують і без того складну ситуацію.

 

Банальна фраза про те, що починаєш цінувати, коли втрачаєш, у випадку цієї родини найкраще характеризує все, що надалі відбувається в книжці. 

У сенсі фізичному і трохи метафізичному найрідніші люди Пак Соньо шукатимуть її, щоб з’ясувати, чим вона жила, крім дітей та хатніх обов’язків, чи була щасливою, чи мала мрії й прагнення… Крізь їхні думки та спогади проб’ється голос самої жінки, яка нарешті стала вільною і, перетворившись на пташку, вирушила на пошуки минулого, яке, на жаль, неможливо повернути. 

Купити книжку

Читомо, Анастассія Гєрасімова, 31.08.2023