ЗМІ

Видавництво Анетти Антоненко – Ніка-Центр, 2018. 152 с. Переклад з італійської: Любов Котляр

«Їсти – це не лише винятково природа або лише культура. Це щось середнє між природою і культурою. Належить їм обом» 

Їсти – це базова потреба для життя. Видається, що цим коротким реченням все сказано і, мабуть, буде дивним щось сюди додавати. Однак, один з найвидатніших сучасних філософів італійської культури, Паоло Россі не зупиняється лише на даному лаконічному твердженні.

Так у книзі «Їсти. Потреба, бажання, одержимість» вчений розглядає поняття «їсти» у багатогранних культурологічних аспектах: від природних потреб живих організмів, впливу голодування на людей в різних історичних етапах, традицій посту та проблеми «їжі, як манії», до сучасної моди на виснаження та жахливого руху «Ани» (анорексії). І цей список далеко не повний. Однак, справедливо зазначити, що й окремі есе автора досить поверхневі («Вампіри»), дещо розмиті («А раніше їжа була натуральною?»), або відходять від головної лінії проблеми («Апокаліптичні прогнози глобалізації» чи «Примітивізм»).

«Зменшення потреб в енергетичних затратах і надлишок їжі – це абсолютно нові умови, далекі від тих, до яких еволюція підготувала людину»

Досить цінними у книзі Россі є розділи присвяченні їжі в історичному та релігійному контекстах. Автор говорить про нерозривний зв’язок релігії (зокрема, християнства, мусульманства, юдаїзм та буддизму) з їжею, а якщо бути точним з голодуванням. Від старозавітних часів і до сьогодні, добрі християни дотримуються посту (умови якого з часом все ж таки змінювалися), розглядаючи жагу їжу, як одну з «найзапекліших і найглибших» проявів зла. Тому й не дивно, що ненажерливість у християнстві віднесено до смертних гріхів.

«Голодування – це особлива форма самодисципліни і є частиною духовного виховання буддистів»

Проте, з іншої сторони, Паоло Россі зазначає, що протягом багатьох століть голод був постійним супутником людства, перемогти, якого повністю не вдалося і до сьогодні. Співвідносячи статистичні дані, автор наводить доводить, що саме цієї хвилини понад 500 мільйонів осіб(!) страждають від голоду. В історичній ретроспективі цікавим моментом є споживання людьми м’яса, де на початку XVII століття на жителя Лондона припадало близько 7 кг, то сьогодні – ця межа сягає 81 кг.

Однак, при цьому Россі наголошує, що цей показник споживання м’яса характерний високорозвиненим державам Європи. В країнах Середньої та Східної Азії він вражаючи нижчий – 41 кг, а от в Африці просто мізерний – 11,3 кг на душу. Тому й не дивно, що західна цивілізація хворіє на іншу крайність – ожиріння.

«Як було відомо ще за часів древніх римлян, Gula plures occidit quamgladius, тобто «живіт вбиває більше, аніж меч»»

Викликає повагу той факт, що Паоло Россі розглядаючи тематику голоду не забуває згадати й про найбільшу трагедію нашого народу – Голодомор 1932–1933 року. При цьому, автор без сентиментів, замилювання чи інших вибриків, свідомо називає цю нелюдську політику Радянського монстра – геноцидом проти українського народу. І нагадує читачам, що ставлення багатьох парламентів країн до цього питання неоднозначне і «ґрунтується на політичних та опортуністичних засадах» (відзначу, що в Італії книга Россі була видана ще у 2011 році). Однак, як ми бачимо сьогодні, історичну справедливість поступово відновлено: у 2022–2023 роках, десятки країн світу визнали голодомор 1932–1933 року геноцидом українського народу.

«Те, що цей масовий голод був спричинений політичними мотивами сталінізму, здається, сьогодні не викликає ніяких сумнівів серед більшості істориків. Сталінський режим зробив усе можливе, щоб стерти з пам’яті людей цю трагедію, згадку про неї до нас донесли й відродили емігранти»

Для непідготовленого читача, дещо разючими можуть видатися розділи про «канібалізм» та «вампірів». Однак, вважаю, що есе про «Культ Ани» та «Мода на виснаження» дають їм однозначну фору. Хіба ж не моторошно звучить стаття «Ана, муза анорексії, ловить у сіті підлітків у США»? Чи десять правил цілого «руху Ани», що ведуть на думку Россі до страшного шляху «повільного самогубства». 

«Ідеї поширюються, як хвороби, а тому, звичайно, не випадково назва хвороби увійшла і до світу рок-музики. У 1995 році рок-група «Dark Death Metal», що існувала з 1991 року, змінила свою назву на «Anorexia Nervosa» (Нервова анорексія)»

Однак, попри позитивний пласт думок, книга Росі для українського читача не повністю «відкриває всі секрети». Італійський філософ підкріплює свої висновки та твердження масою книг, посилається на десятки праць, радить прочитати сотні статей, які для нас залишаються «terra incognita». Так, зі всіх згаданих автором книг лишень одна перекладена українською мовою – «Галактика Ґутенберґа: Становлення людини друкованої книги», тому для наших видавців ще «не початий край роботи».

Читай, ігор Антонюк, 28.04.2023