ЗМІ

Орасіо Кіроґа «Оповіді про кохання, божевілля та смерть»

Орасіо Кіроґа. Оповіді про кохання, божевілля та смерть / пер. з ісп. Галини Грабовської. — Київ: Видавництво Анетти Антоненко, 2020. — 160 с.

 

Проїжджаючи верхи повз контору Yerba Company, індіанець Кандію бачить, як містер Холл заводить свій грамофон при відчинених дверях. Зачарований громохкою машинкою, — «хлопцями, що співають» — Кандію притримує коня і починає розмову. У нього немає п’ятдесяти песо, які хоче за неї англієць, проте у вільний від роботи час він займається не надто законним промислом — виловлює у річці колоди, які вода відносить від лісозаготівель чи які потрапляють туди через якусь іншу необачність. Містер Холл якраз хотів нові меблі для їдальні і його влаштує отримати в обмін дороге бальзамне дерево. Так укладається угода.

 

Чи відвідувачі містера Холла здогадаються, звідки у нього такі розкішні меблі — що хитруватий бухгалтер одного спекотного дня виміняв дрантивий грамофон на кілька дюжин прекрасних дощок? Кожне з оповідань Орасіо Кіроґи — а їх у збірці п’ятнадцять — про випадкове нашарування простих подій, що укладаються у далеко не просту історію. Лише кілька з них по-справжньому містичні, — наприклад, про собак, що бачать, як за їхнім хазяїном приходить смерть — решта лишень оповиті флером безвиході і занепаду.

 

Важливе місце тут займає природа — ранкова прохолода чи тяжка спека, що нещадно випалює посіви маїсу; зловісна сельва з її не менш зловісними мешканцями — м’ясоїдними мурахами-карателями, що знищують усе довкола, чи бджоли з наркотично-паралітичним медом. Отруйна змія жараракуса, після чийого укусу чоловік дістається до каное, а потім плине Параною між двох облицьованих базальтовими брилами берегів посеред смертельної тиші — за психоделічністю цілком зрівняється з фінальною сценою «Мерця» Джима Джармуша.

 

Кіроґа був зачарований тропічним лісом — після 1902 року він полишив Уругвай і жив переважно в Аргентині, а в 1904 приєднався до експедиції, що вирушила до сельви. У кількох оповіданнях зі збірки він описує аргентинську провінцію Місьйонес, і це також із власного досвіду — вражений красою цієї території, він придбав там земельну ділянку і займався вирощуванням і продажем бавовни.

 

Як і решта текстів добірки, «Оповіді про кохання, божевілля та смерть» спонукають до історично-культурних пошуків — дізнатися більше про пеонаж, зануритися в історію Уругваю та Аргентини, простежити плин місцевих річок на карті. Тим, кому стиль автора стане до смаку, варто звернути увагу і на його «Казки сельви», які в 2016 вийшли у «Видавництві Анетти Антоненко».

Читомо, АННА ЛИП'ЯТСЬКИХ, 08.12.2020