ЗМІ

Літні читання.

Ісабель Альєнде «Жінки душі моєї. Про нетерплячу любов, довге життя і добрих чаклунок».

Видавництво Анетта Антоненко

Хочу подякувати Anetta Antonenko і «Видавництво Анетти Антоненко» за можливість прочитати ще одну книгу талановитої письменниці та за чудовий переклад.

Ісабель Альєнде написала книгу, де поєднала розповідь про важливі моменти власного життя з роздумами про фемінізм, видатних жінок, рух #MeToo, а ще про багатьох безіменних жінок, які пережили насилля і потерпають від знущань.

Книга складається з коротких оповідей, які поєднують спогади про власну родину, стосунки з матір’ю, роздуми про два невдалі одруження і третій щасливий шлюб в 74 роки, який довів, що «людина ніколи не є надто старою для того, щоб стати молодшою.. любов омолоджує, і в цьому немає жодного сумніву…»

78-річна письменниця, яку часто називають «Маркесом у спідниці», зауважує, що завжди знайдуться ті, хто не визнаватиме наші чесноти і таланти, бо «коли мене висували на Національну літературну премію, один письменник сказав, що я не письменниця, а писака… у 2010 році при підтримці чотирьох колишніх президентів, кількох політичних партій і палати депутатів мене удостоїли цієї премії». Тому не слід перейматися ницими людьми, бо «лють без цілі є марною і навіть шкідливою». Альєнде дає пораду «будь-хто може написати добру першу книжку, письменник випробовується другою і наступними книжками; тебе судитимуть дуже строго, бо жінкам успіху не прощають; пиши, що хочеш, нікому не дозволяй лізти ані в твою роботу, ані в твої фінанси; до своїх дітей стався як до принців, бо вони того варті; виходь заміж: чоловік, яким би не був дурнем, прикрашає» 

Авторка зі самоіронією згадує епізод, коли її та ще шістьох визнаних жінок, серед яких була Софі Лорен, запросили виносити на стадіон прапор на зимових Олімпійських іграх 2006 року в Італії. «Софі вирізнялася в нашій групі, як пава серед курей. Яким є рецепт її незбагненної привабливості і молодості? Вона каже, що спагеті, то я спробувала і набрала п’ять кілограмів».

Ця книга - ода радості життя. Зі всіма його щасливими моментами, злетами, але й сумом, розчаруваннями і втратами. Однак не чекайте тут банальних порад, на кшталт «хочеш бути щасливим, то будь». Альєнде говорить про мужність прагнути щастя і про любов, яку неодмінно потрібно взрощувати. Про патріархальне чилійське суспільство, яке не толерувало «старих дів» і полишених дружин, про смерть своєї дочки, яку так й не змогла прийняти, та втрату дорогих для неї людей.

Вже заїжджений вислів Стіва Джобса про те, що сьогоднішній день для кожного з нас може стати останнім у житті, тут набуває іншого звучання. Такої пристрасті до життя і переконання, що попри вік завжди є час для любові, рідко можна де зустріти. Незважаючи на культ молодості, який панує у світі.

Ця книга про те, як це бути жінкою. Авторка, спілкуючись з читачем, запитує: «чого хочуть жінки?». І дає відповідь на це питання.

Цю книгу вартувало б прочитати чоловікам, щоб краще розуміти жінок. І для цього не треба вміти чути думки жінок, як це вдавалося кіногерою Мела Гібсона.

Роздумує авторка про нинішню пандемію як про час для рефлексій: «який світ ми хочемо? Найважливіше запитання нашого часу».

І припускає, що мала б написати роман «Кохання в часи коронавірусу».

Можливо, коли ви прочитаєте цю книгу і отримаєте «пігулку» радості і впевненості у собі, то спатимете на боці, щоб не примнулися ваші гарні крила 

 

Facebook, Лідія Смола, 06.08.2021