Автор: «Opacio КІРОҐА [Horacio Quiroga]»

Кіроґа — неперевершений майстер латиноамериканського короткого оповідання. Через пристрасть до усього таємничого, непізнаного, хворобливо-патологічного Кіроґа критики часто називали «письменником четвертого виміру». Народився 31 грудня 1878 р. в уругвайському містечку Сальта в родині аргентинського консула округу Сальта. Вже з дитинства захоплювався усім екстравагантним і незвичайним, мав широке коло зацікавлень: хімія, медицина, фотографія, велосипедний спорт. З 1897 р. почав публікувати у періодиці вірші, оповідання, критичні нариси та рецензії. Перебував під впливом новелістики Е.По та поезії французького символізму. У 1900 р. здійснив мандрівку у Париж, де познайомився з його літературним життям, а після повернення у тому самому році виступив ініціатором створення літературного гуртка, що орієнтувався на здобутки іспаноамериканського модернізму.

У 1902 р. Кіроґа став мимовільним винуватцем загибелі одного зі своїх близьких друзів — Федеріко Феррандо (випадковий постріл із зброї, яку його товариш випробовував перед дуеллю). Виправданий у процесі слідства, Кіроґа, проте, був настільки вражений тим, що трапилося, що залишив Уругвай і перебрався в Аргентину, де у 1903 р. приєднався до наукової експедиції, яка вирушила у тропічну сельву. Вражений красою аргентинської провінції Місьонес, де відбувалися розкопки, Кіроґа, скориставшись частиною батьківського спадку, придбав тут земельні ділянки, зайнявся вирощуванням та продажем бавовни, проте невдало. У 1906 p. K. повернувся в Буенос-Айрес, де працював викладачем іспанської мови та літератури в гімназії.

Ранній період творчості Кіроґа (1897—1908) пронизаний модерністськими пошуками. Його перша збірка — «Коралові рифи» («Los arrecifes de coral», 1901) — це, за висловом Т. Балашової, своєрідні імпресіоністичні етюди, пейзажі душі, де панує атмосфера таємничого та недомовленого. Уже в початковий період у творчості Кіроґа окреслилися дві наскрізні тематичні лінії: інтерес до хворобливо-патологічного, непізнаного і тема «потойбічного» існування, перевтілення душі. Загострений інтерес письменника до ірраціональних і загадкових явищ світу та людської психіки значною мірою пояснювався й трагічними обставинами його життя: трагічна загибель під час полювання батька, самогубство вітчима, якого дуже любив Кіроґа, нерозділене кохання юності, причетність до смерті найкращого товариша, пізніше — самогубство першої дружини (1915). Ще одним джерелом містичних настроїв було захоплення прозою Е. По, під впливом якого Кіроґа у 1904 р. написав збірку оповідань «Злочин, скоєний іншим» («El crimen de otro»). Такою ж є й тематична спрямованість інших творів раннього періоду — повісті «Переслідувані» (1905) і «Історія божевільного кoxaння» («Historia de amor turbio», 1908).

Рисами більшої творчої зрілості та художньої самобутності позначений другий період літературної діяльності Кіроґа, який датують 1909— 1926 pp. У 1910 р. Кіроґа знову перебрався у Сан-Ігнасіо (провінція Місьонес) і на довгі роки оселився там у купленому ним будинку. У 1915 p., після втрати дружини, займався вихованням двох своїх дітей, з якими у 1916 р. переїхав у Буенос-Айрес, аби дати їм освіту. Одночасно Кіроґа отримав посаду секретаря-казначея уругвайського посольства в Аргентині. У наступні вісім років К. одну за одною видав шість прозових збірок (новели, казки, повісті), які здобули йому популярність і літературну славу: «Розповіді про кохання, божевілля та смерть» («Cuentos de amor, de locura у de muerte», 1917), «Казки сельви» («Guentosdelaselva», 1918), «Дикун» («El salvaje», 1920), «Анаконда» («Anaconda», 1921), «Пустеля» («El desierto», 1924), «Вигнанці» («Los destet-rados», 1926).

Новели, вміщені у цих збірках, тематично різнопланові. Є серед них новели з «містичним забарвленням», новели, тематика яких пов'язана із міським життям (особливо у «Розповідях про кохання, божевілля та смерть»), новели соціального звучання, іронічні і такі, у яких висловлено протест проти жорстокої війни, що спалахнула в цей час на європейському континенті. Але центральним предметом зображення збірок цього періоду стала тема взаємовідносин між природою та людиною, загадковий світ тропічної сельви — своєрідної реальності Латинської Америки, відображенню якої у літературі присвячений окремий тематичний напрям — т. зв. «література зеленого пекла» (літературна слава К. насамперед асоціюється із цим напрямом). Образ Сельви символізує у творах К. вищу гармонію і безмежну свободу, досконалий і самодостатній світ, який живе за своїми законами, чужими та ворожими людині, зіпсованій «благами» цивілізації. Вершину «тропічної» тематики Кіроґа становлять збірки «Казки сельви» (оповідання про дивовижний світ природи сельви) й «Анаконда « (зображення «зміїного царства» сельви, у якому змії не просто персоніфіковані, а й наділені індивідуальним характером і світоглядом; розповідь про несумісність поглядів, які призводять до конфлікту у зміїному царстві).

У 1931 p. Кіроґа призначили на посаду уругвайського консула у провінції Місьонес, але в 1934 р. режим диктатури, встановленої в Уругваї, звільнив письменника з посади. Матеріальне становище Кіроґа різко погіршилося, до того ж, у нього не склалися стосунки з другою дружиною. У 1936 р. важко хворий Кіроґа був госпіталізований у клініку Буенос-Айреса, де,,вже знаючи, що його хвороба невиліковна, 19 лютого 1937 р. наклав на себе руки. В останній період творчості (1927-1937) Кіроґа написав автобіографічний роман «Минуле кохання»(«Pasado amor», 1929), цілий ряд теоретичних статей, присвячених жанру оповідання, збірку новел «По той бік» («El mas alia», 1935) — відображення ірраціональних, фантастичних ситуацій і психологічних станів героїв, навіяне песимістичними настроями останніх років його життя.

• Tweet