«Людина-подушка» Мартіна МакДона в перекладі Олекси Негребецького (Леоніда Дмитренка) – друга онлайн-подія у межах проєкту «Книжка на сцені», яка відбудеться 13 вересня о 19:00. Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду.
«Людина-подушка» — перша не-ірландська п’єса Мартіна МакДона, своєрідна візитівка драматурга. Вистава здобула Премію Лоуренса Олів’є 2004 року й була номінована на премію «Тоні» 2005-го. Дія відбувається в умовній тоталітарній державі, де письменник Катурян, автор незліченної кількості страшних історій, із яких йому поталанило опублікувати лише одну, несподівано потрапляє в лабети поліції. Геть незбагненним чином вигадані вбивства, які він так захоплено описував, одне за одним повторились у місті, де мешкає письменник разом зі своїм братом Міхалом, людиною з ментальною інвалідністю... Що це за твір? Кривавий трилер, страшна казка для дорослих? На ці запитання відповідає режисерка Олена Апчел, яка прочитала й переосмислила його на сцені та присвятила свій перформанс подіям у Білорусі 2020 року.
Навіть не уявляю, що з цього вийшло, бо знімали інтенсивно, швидко, інтуїтивно, як і працювали кожен день зранку до ночі. І я дуже вдячна акторам, акторкам і композиторці, які пішли разом зі мною в цю інтенсивну пригоду, довірилися і спробували максимально відверто використовувати «особисте» як ключ до тексту п'єси. Це неймовірно важлива і крута можливість, створена проєктом «Книжка на сцені», яка дає шанс на живе переосмислення світової драматургії.
Олена Апчел
Із п’єсою «Людина-подушка» режисерка ознайомилася 2009 року, коли в рамках режисерської лабораторії Володимира Гориславця в харківському незалежному театрі «Котелок» з командою робили бліц-вистави за майже всіма доступними тоді текстами Мартіна МакДона. Бліц-вистава – це така форма, яка з одного боку схожа на читання, проте вже в первинній пропозиції художнього рішення (декорації, костюми, спроби музичного рішення тощо), на створення якої виділяється термін до одного тижня (3-7 днів). «Тоді тексти МакДона мені здавалися дуже актуальними в контексті російсько-українських відносин. Це було ново, зухвало і, як ми часто любили повторювати, «дуже про нас»», – Олена Апчел.
Зараз, коли минуло вже понад десять років, цей текст знову опинився в моїх руках. Драматургічно, з погляду виписаних персонажів, краси діалогів, цілісності композиції й тематичного наповнення, – це чудова п’єса. І, звісно, неймовірно гарний український переклад. Я маю не так багато робіт, щоб говорити, що працюю в певному стилі/системі, але можу стверджувати, що сюжет цікавить мене на сцені найменше. Найважливішими особисто для мене в критичному театрі є тема/ теми й особистості людей/ акторів і акторок. Ця позиція для нас із командою була вихідною.
Олена Апчел
Перформативне переосмислення тексту Мартіна МакДони було створене за п’ять днів. За словами режисерки, це буде пластично-перформативно-музична композиція із терапевтичним ефектом.
Ми сфокусувалися на роздумах навколо теми легітимізації насилля зовні і всередині. Про актуальність можливої постановки я можу думати лише виходячи з концепції переосмислення представлених у тексті тем. Це і взаємна залежність, модернізаційне насилля, системний терор, легітимність насилля у владних структурах, посттравматичні розлади, казкотерапія, цензура тощо. Це ті теми, до яких ми за ці кілька днів змогли лише частково доторкнутися. І, напевно, в майбутній постановці з ними можна було би працювати. Із цим напруженим, темним і до абсурду кривавим, злим і одночасно прекрасним світом МакДона, який я для себе визначаю як «останній оплот прощального гуманізму». І я думаю, що «Людина-подушка» це точно не історія про двох детективів, письменника, його брата і батьків. Це передусім про чесноти та їхню відсутність, про травми і їхній вплив, про кожного та кожну з нас.
