ЗМІ

Марися Нікітюк. Можливо, завтра. — К. : Видавництво Анетти Антоненко, 2019

♦ Попри всю важливість інформації про сусідів Чеха з Черкас осмислення посттоталітарної спадщини, ви могли вже й утомитися від реальних життєвих історій. Трішки магічного (і брутального, застерігає анотація!) додасть новий роман Марисі Нікітюк, чия книжка «Безодня» кілька років тому засвідчила, що на треші й психічних розладах авторка знається будь здоров. «Можливо, завтра» — текст відчутно лайтовіший, але зі своїми мухами, чи то пак спільними персонажами, які об’єднують три частини книжки. Ірландець Дара та українка Віка опиняються в Індії, а Вікин колишній (?) хлопець Андрій залишається в Києві, але в усіх справи йдуть так собі…

Приміром, Дара декілька тижнів блює кров’ю, тікає з інфекційної лікарні Делі, несподівано вбиває двох людей і везе труп одного з них до Варанасі, щоб спалити на ритуальних сходах Манікарніка. Дорогою ірландець знайомиться з жінкою, і в них стається анальний секс, а в читача — ментальний ступор, адже доки ми намагаємося зрозуміти, до чого це було, авторка вже розпочинає історію Віки, а Віка теж розпочинає блювати! У принципі, у неї є для цього всі підстави — і це не тільки екзотична їжа на Ґоа: вона згадує Андрія, який заявив, що розриває їхні стосунки без очевидних причин… І далі блює.

Коли Віка закінчує блювати, у неї стається неанальний секс із чорним принцом-пантерою, і доки ми намагатимемося зрозуміти, до чого це було, авторка вже розпочне історію Андрія, який сидить у лютневому Києві зі своїми ідеально божевільними друзями, бухає, блює, сумує за Вікою (!), пише їй у меседжер, намагаючись повернути (!!!), знаходить на вулиці чоловіка без ноги (здається, «щось із ногою» таки стало найпопулярнішим художнім прийомом сучукрліту) і опікується ним, доки той не тікає…

І доки ми намагаємося зрозуміти, до чого це було, авторка вже знову переносить нас в Індію, де «сміття на всі смаки приставало до берега, щільно покриваючи все плесо неймовірного вирвиоко блакитного океану», жінки в тугих бікіні гидливо перебирають руками в воді «поюзані кондоми, шприци й пакетики з-під чипсів», а зі сміття починає підніматися дівчина, «анорексична, з видимим різьбленням ребер попід оголеними грудьми, голомоза… З одного її ока витікало щось чорне, а по шкірі йшли виразки та плями»…

Хороша новина, як ви розумієте, полягає в тому, що ми зараз далеко від цієї дівчини! Ідіть працюйте, коротше.

Читати неодмінно, якщо любите абсурдистські трешові тексти, де нічого незрозуміло, але все заворожує огидністю; захоплюєтеся Індією, купанням у сарафані та сексом із малознайомими людьми; на останні гроші тікали на Ґоа із зимового Києва; у вас є досконало ідіотичні друзі, з якими можна бухати, оплакуючи драматичні розриви стосунків, погану погоду, роботу транспорту й комунальних служб і смерть обожнюваної психотерапевтки…

Новинарня, Тетяна Трофименко, 26.06.2019