Через літературу до історії: письменниця Кононенко у Празі про катування НКВС
Євгенія Кононенко. Архівне фотоРадіо Свобода, 16.12.2017Прага – Цього тижня до чеської столиці із авторським читанням вперше завітала автор низки новел та перекладів Євгенія Кононенко. Свої твори київська романістка презентувала у Празі на запрошення «Чеського літературного центру» – організації, мета якої пропагувати не лише чеську книжкову культуру у світі, але й надавати можливість презентувати міжнародним письменникам свою творчість у Чехії.
Літературні критики зазначають, що твори Євгенії Кононенко написані в оригінальному стилі, що прийшов в українську літературу. У її власному творчому доробку – поезії, оповідання та есеї, повісті та романи, декілька дитячих книжок, літературні переклади з французької та англійської мов. Переможець всеукраїнського конкурсу оповідання на київську тематику «З Києва з любов’ю» та лауреат першої премії міжнародного літературного фестивалю «Просто так» ознайомила чеську публіку з уривками власного роману «Останнє бажання».
Роман 2015 року, що складається з двох сюжетних ліній, в першій частині описує історію життя колишнього чекіста, який виконував смертні вироки щодо «зрадників», осіб, звинувачених тодішнім режимом у зраді. Він стикається із надприродним явищем у вигляді людини, яку мав стратити. Через виникнення психічного розладу він починає шукати втечі в літературі й за короткий час стає відомим українським письменником. У другій частині, з особистими творами героя про діяльність як ката знайомляться його власні діти, які мають на описані батьком подій протилежні погляди. За словами організаторів вечора, це відображає розділене ставлення українців до страт НКВС та радянської влади загалом.
Історичні та життєві теми роману зачіпають проблеми, з якими українське суспільство досі не примирилося. Це питання колаборації місцевого населення Києва з німцями за часів окупації в роки Другої світової війни, це питання машини радянської пропаганди, яка змінила та зруйнувала тисячі життів, це питання мовчазності за сталінських часів, коли навіть найближчі не могли довіряти одне одному через боязні доносів. Роман також розповідає, як люди мирилися з репресіями епохи, в якій жили. В ньому описується і сірість радянського простору у 70-х роках, бідність років 90-х.
Персонаж, якого головному герою-катові не вдалося стратити, ставить в романі містичне та філософське запитання: чи існує абсолютне зло, яке неможливо зупинити?
Інтерес до людини за тяжких умов існування
За словами української письменниці, антитоталітарну тему для свого роману вона обрала не через нині сучасну «моду на декомунізацію» в Україні, а через інтерес до людини за тяжких умов існування.
Людина не обирає епоху і обставини, в яких їй жити. Читаючи деякі книги – дивуєшся неймовірній силі людського духу«На жаль, людина не обирає епоху і обставини, в яких їй жити. Був період у Перебудову, коли тема радянських репресій справді дуже цікавила людей як в Україні, так і в Росії. Потім у 90-х було матеріально дуже важке життя, і говорити про всі ці радянські жахіття не хотіли, тому тема відійшла у минуле. Сьогодні ж, читаючи деякі книги – дивуєшся неймовірній силі людського духу. Що в нацистських таборах, що у сталінських, люди якимсь дивовижним чином виживали. Тому мене завжди цікавило питання: Чи може людина подолати дуже великі життєві труднощі. Хто сильніший – людина чи епоха, людина чи тоталітарна пропаганда?» – поділилась думками автор роману.
Перші твори Євгенія Кононенко почала створювати не за молодих часів, а у роки Перебудови, коли умови для творчості стали більш вільними аніж у Радянському Союзі. Однак навіть сьогодні, за незалежної України, через більше ніж чверть століття – влада не підтримує літераторів, зауважує вона.
В будь-якої національної літератури є ресурси для розвитку. Але наскільки можливо вийти за рамки національної слави – це вже запитання«Раніше це сприймалося як «не заважають – це вже підтримують, немає радянської цензури і добре». Її було звичайно дуже важко обійти. Але було саме так. Я вважаю, в будь-якої національної літератури є ресурси для розвитку. Завжди є сили, які шукають самовираження, самореалізацію. Але наскільки можливо вийти за рамки національної слави – це вже запитання», – додала письменниця.
Євгенія Кононенко наголосила на важливості існування іноземних літературних програм та фестивалів, які не лише надихають молодих та поки що невідомих письменників на творчість, а й завдяки цьому вони також мають змогу «набратися та обмінятися досвідом». Після двотижневого перебування у Празі, письменниця планує описати свої враження від містичного міста у серці Європи в оповіді «Празькі химери».
