ЗМІ

Найкращі українські книжки 2017 року спеціально для сайту Радіо МАКСИМУМ обрав відомий письменник та літературознавець Ігор Бондар-Терещенко. Ці книги обов'язково мають бути у вашій бібліотеці!

З-посеред вартих уваги видань цього року несподівано опинилися яскравий дебютант і визнаний майстер жанру, переселенець з Донбасу і авторка, яка все життя перебуває у внутрішній еміграції. Містика, езотерика, психоделія в стилі Гофмана і Метерлінка – це те, що творить сьогоднішні сюжети, називаючись готичною літературою, а старий добрий роман пригод і детективна повість стають найулюбленішим чтивом.

"Спустошення",​ Любко Дереш

(Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017)

Спустошення, Любко Дереш

На відміну від решти "серйозних" авторів сьогодення, автор цього довгоочікуваного феєричного роману творить легко і невимушено. Словом, цікаво, як у житті, а не в конспекті лекцій з культурології. "Особливою темою для жартів – я маю на увазі, наш специфічний тонкий гумор – було обговорення різних абсурдизмів, підчеплених десь з інтернету, особливо що стосувалося усіляких теорій змов, кінця світу й апокаліпсису, – розповідає герой про своє життя-буття столичного журналіста. – Ми спеціально відвідували радикальні православні сайти і продиралися в непролазну езотеричну глушину конспірологічних нетрів".

Хоч насправді – це жорсткий поєдинок із самим собою під час чергової кризи середнього віку. І магічний камінь з Трахтемирівського півострова, який змінює сценарій життя (бо під ним зарита машина Бога), виявляється цілком доречним для героя роману, плейбоя і бонвівана. Для решти "непосвяченого" люду кислотне життя його друзів-неформалів – це дурня і вибрики, бо не за те "діди воювали". "Вони знали війну, та я знав щось страшніше за війну – я знав мир, – освідчується герой. – На війні достатньо вижити, а в миру – треба жити". Словом, новий роман Дереша – це Бегбедер по-українськи, якщо зважити на богемне "виживання" його героїв у психотропному сьогоденні.

"№ 2", Остап Дроздов

(Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017)

"№ 2", Остап Дроздов

Герой минулорічного дебютного роману "№1" львівського журналіста Остапа Дроздова, пригадується, зробив перегляд пріоритетів "незалежного" покоління – від його раннього радянського дитинства до безумовної зрілості і навіть старості в діаспорі. Натомість його нова оповідь – роман "№2", що продовжує відлік "ревізіоністських" закидів про те, як, наприклад, "неможливо навчитися європейськості у країні відсталого совка", і варто, мовляв, валити з України, оскільки не гоже "розділяти нещасливе життя лише з міркувань солідарності".

Розповідаючи у своїх лекціях про крах Мрії, герой роману не сіє розумне, добре і вічне, а радить своїм студентам їхати геть, оскільки після народження Україна виявилася не "нульовим" немовлятком, а старою бабцею з тисячолітнім родоводом. Він працює викладачем, і на його факультатив залюбки ходить молодь, яку він нічому, окрім як "думати", не вчить, що дратує педагогічний совок закладу. Його лекції – це історії кількох персонажів, що уособлюють різні генетичні групи – від гречкосіїв до свинопасів, а географія стосунків з історією розкинулася від рідного Львову, голодного Приазов’я початку ХХ століття аж до діаспорної Австралії.

Максимум, Ігор Бондар-Терещенко, 14.12.2017