ЗМІ

Із презентацією своєї другої книжки до Рівного завітав відомий український журналіст, один з найуспішніших медійників Західної України Остап Дроздов. Нове творіння, що вийшло у «Видавництві Анетти Антоненко», автор так і назвав – «№2», оскільки перший роман, який побачив світ минулого року, також було охрещено просто і без премудростей - «№1.Роман-вибух».

Під час презентації, що відбулася у рівненській книгарні «Є», письменник розповів, що у другій книзі взявся озвучити ті речі, до яких не добрався у першій. Оскільки в попередньому тексті був зосереджений передусім на собі, намагаючись показати себе як людину меншости, особистість не мейнстрімного характеру. Друга книжка являє собою рефлексійний текст, де усе обертається навколо Країни, в якій ми живемо. Саме ця Країна є центральним персонажем роману, і саме вона мотивує інших персонажів, обурює їх, зачаровує, розчаровує, робить щасливими та нещасними водночас.

-  Зрештою у кінці книги я ніби ставлю питання: «За що я маю полюбити цю країну?», - розповідає Остап Дроздов. – 25 років ми не ставили це питання, практикуючи таку собі садомазохістську любов до Батьківщини. І це не було взаємним. Нас привчали любити цю країну просто так, тому що ти тут народився. І я пам’ятаю, як на мене з дитинства тиснув цей вантаж страждань, через які пройшли сотні поколінь українців. Нам втовкмачували якісь месіанські теорії про першість в галактиці, про культ бідності і скромності, і це була абсолютно донорська любов до якихось гуманітарних речей. Я ж говорю передовсім про предметну  любов. Прекрасні гори, річки, полонини є в усіх країнах – ми ж маємо полюбити свою країну за те, що ми тут маємо можливість реалізуватися, стати кимось, бути щасливими і померти тут щасливими.

Письменник пояснює, що його текст є певною мірою утопічним, але він вірить і мріє дочекатися тієї розмови поколінь зі своєю країною, коли вона перестане бути кліткою, об’єктом приреченості, а стане об’єктом свідомого вибору. Коли нове покоління буде свідомо обирати, де йому жити і бути щасливим – у Польщі, Італії чи в Україні. І їхня Країна цілком зможе конкурувати в цьому виборі.

У цьому контексті у автора з’являється образ покоління «бородатих дітей», які не хочуть жити в старій країні, за старими правилами, натомість прагнуть випередити час, перестрибнути через ці 25 згаяних років. У спадщину їм дісталася дуже проблемна країна, країна-монстр, яку вони мають знищити, отруїти, переродити.

-  Ми йдемо по перешийку між минулим і майбутнім, ми йдемо по кістках своїх батьків, які є представниками покоління «залізної завіси», і вони мають капітулювати перед своїми дітьми. Бо ці діти прагнуть жити в іншій країні, де вже не буде місця лицемірству, пристосуванству, зраді. І у цьому тексті я є адвокатом цих «бородатих дітей», - додає письменник. – Тут ніби звучить прохання до Країни – звільни місце, твоя першість замахала, дозволь бути Людині номером 1, стань нарешті номером 2, щоб ми тебе полюбили.

Остап додає, що в романі йому певною мірою самому довелося долати стереотипи теми заробітчанства, відтак з’являється збірний образ жінки-заробітчанки, яка змінює своє ім’я Рома на Roma, заводить чуйного італійського коханця і стає абсолютно щасливою у своєму Неаполі. Завдяки цьому образу автор ще раз наголошує на своєму сприйнятті щастя як обов’язку. За його візією, кожна людина має право на вибір, де їй жити і бути щасливою, і має право на щастя. Тобто вона має право на цю втечу і це право також адвокатується в романі.

ГОЛОСНО, найгучніши новини Рівного, 04.10.2017