ЗМІ

Сучасний світ часто диктує свої умови у багатьох сферах життя. І читання, а відтак і вибір літератури, не стали винятком. І багато хто за умов обмеженості часових ресурсів звертає свою увагу на коротку прозу, навіть не підозрюючи, які обшир і глибина, а відповідно – і складність, можуть ховатися за всього кількома сторінками майстерного оповідання. Ніби капсули з харчуванням астронавтів – на перший погляд, невеличка пігулка, але яка вміщує у собі енергетичну цінність (у цьому випадку, радше, інтелектуальну й емоційну) рівну кільком повним обідам. І сьогодні ми презентуємо чотири найцікавіших, на наш погляд, перекладні збірки короткої прози, що вийшли друком в українських видавництвах останнім часом.

Ерік-Емманюель Шмітт. Концерт пам’яті янгола

переклад з французької Івана Рябчія. — К.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017. — 160 с.

Ерік-Емманюель Шмітт, на відміну від решти авторів у добірці, не новачок на українському ринку. У різних видавництвах вже виходили друком його п’єси, повісті й оповідання. Ця книжка, як і дві попередніх («Двоє добродіїв з Брюсселя» і «Зрада Айнштайна») вийшла у «Видавництві Анетти Антоненко», що вже можна назвати доброю традицією. Додаткової важливості і очікуваності видання саме цієї книжки є той факт, що саме за «Концерт пам’яті янгола» Шмітт у 2010 році здобув одну з головних своїх відзнак – Гонкурівську премію за коротку прозу.

Читайте також про попередню книжку Шмітта

Найважливіша риса, яка вирізняє Шмітта серед інших авторів цієї добірки (та й загалом серед багатьох авторів), – це те, що йому вдається не лише розповісти історію, а й залучити читача до діалогу – як із твором, так і з самим собою. Твори Шмітта майже завжди провокативні, але ця провокація не стосується лише якихось традиційно межових тематик, як то умовні секс, наркотики чи злочини. Його провокація виходить за ці межі, які починають здаватися і не межами зовсім, а лише частиною території життя. Натомість Шмітт за нові межі бере питання вічні – життя і смерть, а також їхнє переплетення на різних рівнях, змушуючи героїв, а відтак і читачів, полишати зону комфорту і заходити на рівні осмислення життя, куди за звичних умов ніхто не хотів потрапляти. Але смерть у Шмітта – радше, сходинка до нового, більш повного сприйняття життя.

Коли розумієш всю серйозність порушених тем, вкотре не можеш стримати подиву, наскільки автору вдається легко і зрозуміло говорити речі вкрай складні. Справа у тому, що новели, що увійшли до «Концерту пам’яті янгола», містять у собі яскраві притчеві елементи, завдяки чому провокація до внутрішнього діалогу спрацьовує ще ефективніше. Але Шмітт обрамляє їх у таку форму, що абсолютно не викликає спротиву навіть у тих, хто звик вважати притчевість патетичною, або тим, кому, здавалось би, давно обридла дихотомія «життя/смерть» у художніх творах.

«Концерт пам’яті янгола» також найбільш цілісна збірка у нашому списку. Власне, автор навіть не називає її збіркою, а цілком завершеною книгою. На підкріплення своїх слів він додав до кожної з новел елемент, зводить їх всі до спільного знаменника – образу святої Рити, покровительки людей у надзвичайних ситуаціях, що тим чи іншим чином виникає у кожному з творів, і це особливо цікаво могло би виглядати у екранізації. Хоча чи може взагалі бути більш потужний спільний знаменник для всіх людей, аніж тема життя та смерті?

 

Читомо, Андрій Мартиненко, 16.08.2017