Зірки чи слуги? 5 книг про те, як живуть письменники
Завжди було цікаво дізнатися, як саме жили і живуть письменники не в офіційному літературознавстві, а, так би мовити, в "живому" житті. Вони – зірки літпроцесу чи слуги літератури? Усі автори книжок цього огляду цілком задовольняють нашу цікавість, розповідаючи про літературні пригоди, традиції, смаки як відомих, так і призабутих літераторів.
112 UA, Ігор Бондар-Терещенко, 13.06.2018Іван Рябчій. Двічі по десять: обличчя і голоси. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко
Ця збірка – це кунсткамера фігур, музей воскових валиків і безперечних фонографів вічності, де "європейські" та "українські" автори поділені порівну. Отже, десять "тамтешніх" і десять "тутешніх" письменників, відповідно, з Бельгії, Франції, Швейцарії та України, яких розпитує за життя, книжки і загалом усе на світі автор збірки. І знаєте, що тішить у цій гучній какофонії думок, сентенцій і просто вигуків "що скажете тепер?" Те, що починалися розмови давно, коли "європейське" та "українське" існувало окремо, не встигнувши злитися у геополітичному екстазі – принаймні у мріях наських інтелектуалів, які не повинні йти у політику, як зауважує опитуваний Валерій Шевчук, – і це, погодьтеся, не комільфо. Попри все встановити бажаний статус-кво – навіть поза бажанням автора збірки – допомагає компліментарна мішанина тих самих голосів, яка в результаті переситу розмовами лунає як одне "нетутешнє" ціле. "Я не кажу, що це погано, - втручається черговий "опитуваний" В'ячеслав Медвідь, - але наслідки наявні: береш один рукопис, другий, третій... Так п'ять-шість поетів - і таке враження, що одна й та сама людина писала". І хоч це стосується спілчанських конкурсів, а не української чи, тим паче, європейської літератури, але свідчить майже про те саме, рутинне.
