Огляд повісті Маріо Варгас Льйоси «Хто вбив Паломіно Молеро?»

Людина завжди прагне дошукатися правди, але коли знаходить її, часто домішує до неї зручні для себе деталі. Так, певне декорування інформації завжди має місце. А чи існує правда в чистому вигляді?

Певно, що ні. Якщо сприймати правду у значенні «справедливість», то тут справи ще гірші. Адже всезагальної справедливості «для всіх і кожного» просто не існує. І сюжет цієї невеличкої повісті тому доказ.

Перуанський прозаїк, лауреат Нобелівської премії з літератури 2010 року, Маріо Варгас Льйоса у своїх творах завжди немов загравав з політикою і владою. Часто у його текстах піддавались остракізму військові. І не дивно, адже письменник ніколи не був байдужим до становища своєї країни і вважав себе уповноваженим «рупором» правди. Кому, як не інтелектуалові, належить відстоювати головні чесноти суспільства. Несправедливість, зловживання владою, бюрократія і безкарність чиновників присутні майже в кожному тексті Льйоси.

Маріо Варгас Льйоса. Хто вбив Паломіно Молеро?: повість; пер. з ісп. С. Борщевського, Л. Олевського. — Львів: Вид-во Анетти Антоненко, 2016. — 144 с.

«Хто вбив Паломіно Молеро?» — сповнена драматизму детективна повість, що була написана через обурення Маріо Варгас Льйоси випадком, який мав місце на військово-повітряній базі у Таларі. Сталося вбивство молодого льотчика, але злочин довго замовчувався (і керівництвом, і пресою) й винуватці так і не були покарані. Схоже, спрацювала горезвісна «кругова порука». Як тут міг змовчати письменник?

Майже стовідсотково віддзеркалюючи реальні обставини, письменник являє світу історію ні в чому невинного молодого льотчика Паломіно Молеро, котрого знаходять по-звірячому вбитим і оскопленим поблизу бази військово-повітряних сил. До справи беруться досвідчені поліцейські — лейтенант Сильва і його підлеглий Літума. До речі, з Літумою ми зустрічаємось не вперше. Цей персонаж часто з’являється у текстах Льйоси («Літума в Андах», «Зелений Дім»). Так от, саме цьому дуетові випало розворушити справжній вулик з безкарних злочинів серед військових високопосадовців.

З самісінького початку слідчі стикаються з опором з боку так званих «тузів».

Їм заважають докопатися до правди. Одразу ж зрозуміло, що до обставин смерті причетні люди у формі й вони будуть опиратися до самісінького кінця. І, навіть, якщо вину буде доведено, простий люд не йме віри в чесність суддів.

— Його судитимуть по закону, — неохоче відповів лейтенант Сильва. — Тобто військовий трибунал.
— Але ж вони хоч покарають його? — не відступався дон Херонімо.

При тому, простий народ, який уособлює собою дон Херонімо, підозрює у змові з «тузами» навіть поліцію. Хоча лейтенант Сильва й Літума частенько можуть дозволити собі перехилити чарку у товаристві дона Херонімо й інших завсідників таверни доньї Адріани, коли справа стосується виключно робочих моментів вони не залишаються поза підозрою у хабарництві і змові. Посиденьки посиденьками, але вони все ж таки «чортові фараони» для решти.

— Тільки нам, біднякам, скрізь дістається, — зітхнув дон Херонімо. — А великим тузам хоч би що. Адже так, лейтенанте?

Отже, розповсюджена думка про «честь мундира» знаходить своє практичне підтвердження, за словами відвідувачів харчівні. Але найвражаючим є те, що дізнавшись правду про мотиви і обставини вбивства Паломіно Молеро, перуанці не вірять «правді», вони доточують до неї якісь безглузді деталі, декорують її, повністю викривлюють. Здається, вся детективна праця двох слідчих просто зійшла нанівець, знецінилась, хоча й не залишилась непомітною для поліційного керівництва. І воно своєрідно відмічає їх трудові звершення.

— От бачиш, дурнику, — лагідно дорікнув начальник. — А ти ж так прагнув розкрити таємницю Паломіно Молеро. Що ж, ми її розкрили. І що маємо? Тебе засилають у гори, подалі від спеки і твоїх приятелів. А мене, певно, запроторять у ще глухіший закутень. Ось така дяка за сумлінну працю в цій поліції, куди ти мав дурість устряти. Як тобі там буде, Літумо?

Схоже, лейтенант Сильва й Літума розворушили не тільки військовий, а й поліційний вулики. Лише смикни за один кінець бюрократичної мотузки — зачепить усіх, бо пов’язані один з одним влада і гроші. Й Маріо Варгас Льйоса не втомлюється нам про це розповідати, а ми, маючи наочні приклади у нашому сьогоденні, легко й з розумінням справи сприймаємо його тексти, тим більше в такому хорошому перекладі.

Друг читача, Оксана Басан, 20.06.2017