Що таке Україна – кожен з авторів цих книжок розумів і розуміє по-своєму. Хтось став жертвою надмірної любові до неї, а когось ще за життя визнали героєм, лауреатом і кавалером якогось там ступеню. Утім, завжди надходить час чергової патріотичної ревізії, і тоді вже точно стає відомо, як же її не любити.

Остап Дроздов. №2 – Л.: Видавництво Анетти Антоненко

…Здається, не дивно, що "патріотична" лектура 90-х в житті та літературі призвела до суто "рефлекторної" появи зразків художнього письма, які належать до чергового періоду ревізії вже за новітнього часу. Так, зокрема герой минулорічного дебютного роману "№1" львівського журналіста Остапа Дроздова провів цей самий перегляд пріоритетів "незалежного" покоління – від його раннього радянського дитинства до безумовної зрілості і навіть старості в діаспорі. Натомість його нова оповідь – роман "№2", що продовжує відлік "ревізіоністських" закидів про те, як, наприклад, "неможливо навчитися європейськості у країні відсталого совка", і варто, мовляв, валити з України, оскільки не гоже "розділяти нещасливе життя лише з міркувань солідарності". Розповідаючи у своїх лекціях про крах Мрії, герой роману не сіє розумне, добре і вічне, а радить своїм студентам їхати геть, оскільки після народження Україна виявилася не "нульовим" немовлятком, а старою бабцею з тисячолітнім родоводом. "Мої стосунки з пам’яттю – це цілий трилер, – звіряється герой "№2". – Я завжди хотів грати на позиції плеймейкера у своєму житті. Я хотів бути тим, хто визначає тактику гри в нападі, спрямовує напрямок атаки, є добрим диспетчером і розпасовщиком. А мене моя країна постійно ставила на ворота і змушувала пропускати гол за голом. Подолання історії – ось чим я займався, щоразу виймаючи м’яч зі сітки". Він працює викладачем, і на його факультатив залюбки ходить молодь, яку він нічому, окрім як "думати", не вчить, що дратує педагогічний совок закладу. Його лекції – це історії кількох персонажів, що уособлюють різні генетичні групи – від гречкосіїв до свинопасів, а географія стосунків з історією розкинулася від рідного Львову, голодного Приазов’я початку ХХ століття аж до діаспорної Австралії.

Сегодня, Ігор Бондар-Терещенко, 09.05.2017