ЗМІ

…Буває, що людина виявляється міцніше за сталь – у борні з життєвими труднощами, але ламається, коли супротивник – вона сама. Скажімо, коли мова про поєдинок молодої успішної жінки з образом, який вона для себе виплекала, або з цілою епохою, в якій тоталітарна пам’ять римувався з дитинством. Загалом війна у всіх книжках цього огляду триває не на життя, а на смерть, точніше на виживання, що в сучасному мегаполісі передбачає той самий, смертельний результат. Гинуть люди, епохи,

Мішель Марк Бушар. Том на фермі. – К.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017

Вистава, що ілюструвала цю книжку у Києві та Львові, чи не вперше представила "інше кохання" не в анекдотичному, як це у нас прийнято, ракурсі, а суто по-людськи. Точніше, з повагою до людських проблем, які іноді призводять до трагедії, якщо не говорити про них відверто. Принаймні про головного героя "Тома на фермі" – юного паризького менеджера, який приїздить в село на похорон коханця, родині загиблого ніхто про нього не казав. Від самого дитинства, коли село викинуло в місто чергового "чужого", брехня виростала на модель суспільства, в якому негідну парость легше придушити, ніж розповісти про неї, або хоча б зрозуміти. До речі, брутальний брат покійного, закохавшись в ніжного гостя, саме так час від часу й робить, не знаючи, як зламати цю екзотичну іграшку, просяклу парфумами і гріхом. Може, краще навчити доїти корів? Чи варто казати, що мовчання – заради матері, сусідів, громади – не призводить ні до чого, крім чергової смерті. Причому не тільки ілюзій щодо того, чи "візьме природа своє" в ситуації прихованої правди.

Сегодня, Ігор Бондар-Терещенко, 02.02.2017